Гітара, кості, кастет. Фрэнсис Скотт Фицджеральд
знову схопив телефонну слухавку. Він мав намір подзвонити Лолі, бо підозрював, що донька, коли забажає, зможе допомогти. Йому не давалася оцінка персонажів, і саме зараз думка Лоли мала більше значення, ніж його.
– Змушений вибачитися перед вами, хлопці, – засмучено промовив він, – я не хотів цієї метушні й затримки. Але моє серце розривається, коли знаю, що мушу передати комусь це підприємство, а коли думаю кому ж – все плутається, – він помовчав. – Хтось із вас робив пропозицію моїй Лолі?
– Я, – зізнався Перріш, – три тижні тому.
– Я теж, – пробурмотів Ван Бюрен, – і досі сподіваюся, що вона передумає.
Джирарду стало цікаво, як вчинив Джонс. Ймовірно, він не наслідував інших, бо завжди поводиться загадково.
У нього навіть ім’я не таке, як в інших.
Телефон під рукою пронизливо задеренчав, і Джирард інтуїтивно потягнувся за слухавкою.
– Дзвінок із Чикаго, містере Джирарде.
– Я не хочу ні з ким говорити.
– Це в особистій справі. Містер Джонс.
– Гаразд, – Джирард примружився. – Можете з’єднати.
Почувся тріск… зі слухавки виплив голос Джонса, в якому вгадувався південний акцент.
– Містер Джирард?
– Так.
– Я з десятої намагаюся додзвонитися до вас, щоб вибачитися.
– І є за що! – вибухнув Джирард. – Вам, певно, повідомили, що вас звільнено?
– Я цього й очікував, – слова ці звучали понуро. – Я, може, і несусвітній дурень, але зізнаюся: ну не здатен насолоджуватися життям, коли в мене немає роботи.
– А як же ж по-іншому! – гаркнув Джирард. – Ніхто не здатний… – він виправився: – Я хочу сказати, що це нелегко.
Співрозмовник мовчав.
– Якраз це я і відчуваю, – вибачаючись заговорив Джонс. – Думаю, ми один одного розуміємо, пояснювати більше нічого.
– Тобто як це – ми один одного розуміємо? Це вже зухвалість, юначе. Ми один одного зовсім не розуміємо.
– Я це і мав на увазі, – уточнив Джонс, – я не розумію вас, а ви не розумієте мене. Я не хочу розлучатися з роботою, а ви… ви хочете.
– Щоб я розлучився з роботою! – обличчя Джирарда налилося кров’ю. – Що ви таке сказали? Ви бовкнули, ніби я хочу розлучитися з роботою? – він люто струснув телефонний апарат. – Не смійте мені перечити, юначе! Теж мені: я хочу розлучитися з роботою! Так… так я взагалі не збираюся залишати роботу! Чуєте? Взагалі!
Телефонна слухавка вислизнула з його руки на столик і звідти звалилася вниз.
Джирард опустився на коліна й почав люто нишпорити по підлозі.
– Алло! – кричав він. – Алло, алло! Гей, з’єднайте мене знову з Чикаго! Розмову не завершено!
Молодики схопилися з місця. Джирард повісив слухавку й повернувся до них. Голос його став хрипким від напливу почуттів.
– Я з глузду з’їхав, – судомно промовив він. – Кинути роботу в шістдесят! Так я просто збожеволів! Я ще молода людина – у мене попереду ще добрих двадцять літ! Хай тільки