На Зеландію!. Максим Кидрук
застрибали в унісон, по тому, говорячи технічними термінами, увійшли в резонанс з вібруючими клітками і стали активно покидати транспортний засіб. Горе-шофер спохватився лиш тоді, коли половина крячат успішно десантувалася з кузова.
Поставивши машини поперек дороги, араби ввімкнули дальнє світло і взялися ловити птицю. Давлячись від сміху, ми з німцем допомагали їм.
«Бедуїнські» оази (Аль-Харґа, Дахла, Фарафра та Бахарійя) сполучені асфальтованою дорогою. Шосе починається в Асіуті на березі Нілу, йде на південь до Аль-Харґи, завертає на захід до містечка Мут (Дахла), після чого, роблячи величезну дугу, повертає на північний схід, проминає Фарафру і Бахарійю і тягнеться аж до Каїра.
Оаза Сіва лежить осторонь, далеко на заході від основних доріг, там, де починається справжня пустеля. Вона розташувалася у западині довжиною 60 км, шириною близько 16 км, на 20–30 м нижче від рівня моря.
Окрім відмежованості від світу Сіва славиться своїм Оракулом. Оракули – це, типу, пророки. В античному світі так називали чуваків, які мали безпосередній доступ до божества і белькотали різні нісенітниці від його імені. Іноді ця ахінея справджувалася. За переказами, ахінея, котру ніс Оракул із Сіви, справджувалася завжди. Не знаю, наскільки ця інформація відповідає дійсності, проте достеменно відомо, що до сіванського Оракула навідувався сам Олександр Македонський. Стерши на попіл перські війська під Іссом,[8] великий македонянин узимку 332–331 рр. до н. е. прийшов у Єгипет. Без напружень розігнав місцеве воїнство, тим самим поклавши край царюванню династії Ахеменідів (перських царів, що проголосили себе фараонами). Почувши про пустельного Оракула, Олександр вирушив до Сіви. Македонянин дістався оази і поговорив з провидцем. Про що саме – невідомо, хоча легенди стверджують, що Оракул провістив полководцю славу і велич, із якою могли зрівнятись лише боги. Сказав, що той правитиме світом, створивши найбільшу державу за всю історію людства. Окрилений такою промовою, Олександр повернувся в Месопотамію, де ще раз (уже втретє) дав прочухана Дарію ІІІ і знищив його стотисячну армію (через рік перси, певно, вирішивши, що досить стільки ганьбитися, самі прикінчили Дарія). Продовживши похід на Схід, у 330 р. до н. е. Олександр зайняв Іранське нагір’я, у 329-у ввірвався у Середню Азію. Навесні 327-го досяг Західної Індії, де наголову розбив військо індійського царя Пора. Переслідуючи армію потовченого індуса, Македонянин спустився вздовж Інду і дійшов до Індійського океану. Повернутися його змусила не поразка, а втома власних вояків.
Оракул із Сіви мав рацію: менш ніж за десять років Олександр Македонський створив країну, рівної якій ще не було. Його держава простягалася від Дунаю до Інду, охопивши два континенти.
За два століття до появи Олександра Великого сіванський Оракул напророчив іще одному «бравому» вояці. У 525 р. до н. е. перський цар Камбіс із уже відомих нам Ахеменідів завоював Єгипет, перемігши військо фараона Псамметиха ІІІ. Він
Ісс (грец. Issós) – древнє місто в Кілікії, нині територія Туреччини, біля якого у 333 р. до н. е. армія Олександра Македонського (30–40 тисяч бійців) вдруге, після перемоги біля Граніки, розбила перську армію Дарія ІІІ (110–120 тисяч).