Хіба ревуть воли, як ясла повні?. Панас Мирний
варто б спростувати іще одну легенду про письменника. У ряді популярних нарисів розповідається історія про те, що у Полтаву свого часу надходив був поліційний циркуляр, у якому повідомлялося про перебування десь на полтавських теренах «діяча українського руху» письменника Мирного із розпорядженням, що його у випадку опізнання необхідно негайно заарештувати, відтак полтавські жандарми нібито збилися з ніг, розшукуючи цього Мирного, тим часом письменник, надійно замаскований псевдонімом, спокійно усміхався та продовжував писати твори. Що в цій історії правда, а що – вигадка? Надіслання подібних циркулярів справді мало місце, один із них був виданий у 1898 р. (його зразок зберігається в Історичному музеї у Москві), ще один – у 1915 р. Але варто заперечити те, нібито письменник при цьому, як на свій порятунок, покладався на псевдонім.
Можна зауважити, що, по-перше, псевдонім літератора Опанаса Рудченка був достатньою мірою відомий і письменницьким колам в Україні, і полтавській чиновній і культурній «еліті» того часу, до якої Опанас Рудченко належав. (Досить згадати відзначення у 1913 р. 50-річчя службової і водночас 50-річчя літературної діяльності оточенням ювіляра, а також – за цієї нагоди – статтю у всеросійському журналі «Спутник чиновника», де, поряд із визнанням заслуг у службі імператору, дано високу оцінку і літературній роботі Рудченка, яка, звичайно, була відома за псевдонімом…) По-друге, в усіх випадках, коли циркуляри подібного змісту справді надходили із Петербурга у Полтаву, то високопоставлені полтавські жандарми, знаючи, хто стоїть за псевдонімом Мирний, навряд чи бажали чинити згідно з предписаним і заходити у непорозуміння із, по суті, головним реєстратором і контролером казенних фінансових трат губернії. Якщо про згаданий циркуляр у Полтаві з усмішкою зі своїми приятелями перемовлявся розшукуваний Мирний, то було це, певна річ, не без мовчазного попустительства котрогось із чільників місцевого жандармського управління, який подавав рапорт-відповідь у Петербург, імітуючи безрезультатні пошуки злісного українофіла…
Варто глибше зрозуміти і функцію псевдоніма для діяльності письменника (маємо на увазі не тільки О. Рудченка – Панаса Мирного). Факт наявності псевдоніма у того чи іншого українського письменника ХІХ століття донедавна витлумачувався переважно (якщо не виключно) як факт суспільно-політичний: як засіб обманути пильність охоронців режиму, уникнути особистих переслідувань за публікацію творів тощо. Ймовірно, це можна стверджувати стосовно початкового етапу творчої діяльності Панаса Мирного – коли він публікував свої перші твори не в Росії, а за кордоном, в тодішній Австро-Угорщині. Одначе він не поспішав вивільнятись від псевдоніма своєю природою талант письменника належав до відносно «раннього» типу. Уже у двадцятишестилітньому віці, у 1875 р., він мав видрукуваними оповідання «Лихий попутав» та повість «П’яниця» (які поклали початок його незаперечному письменницькому авторитету), і не тільки