Здоровенькі будьмо! Рецепти на всі випадки життя. Отсутствует
й захворіє ще тяжче…
Притка. Порча буває від притки, яка вважається сильнішою від зглазу; її важко розпізнати, бо вона відрізняється складними й заплутаними ознаками. Непросто розібратися: чи схопило зненацька, без всілякої причини; чи припадок спровокувало давнє внутрішнє пошкодження, що зненацька загострилося; чи хвороба причепилася в лазні.
Вузли. Ніби, щоб зіпсувати кого-небудь, чаклун брав нитку з вовни і нав'язував на ній вузли. Цю нитку кидав у такому місці, де на неї міг би наступити той, кого хоче зіпсувати. В'язав вісім подвійних вузлів, і приказував: «1. Вийду на вулицю. 2. Кину в чисте поле. 3. На відстань. 4. Між двори. 5. В луки. 6. В моря. 7. В ліси. 8. В зибучі болота». А потім: «Хоч і тут залишу, куди піде, тут і буде». Робив це увечері без хреста. Якщо той, на кого порча намічена, наступить на заговорену нитку, спіткнеться і вилається – тільки скаже лайливе слово, як порча починає діяти.
Слід. Про слід людини є багато забобонів.
За переказами, по сліду напускають порчу: злі люди виймають слід, землю, де ступав чоловік, і кидають на дерево – хвороба не проходить від людини, всихає дерево, а з ним і зурочена людина. Звільнити під порчі може лише досвідчений знахар. Але якщо землю кидають на воду, то й знахар безсилий.
Ще слід у торбинці чіпляють в печі, а в димарі замазують глиною волосся приреченого: земля й глина сохнуть – на людину теж нападає сухота.
Нашіптують чаклуни над слідом – пов'язують волю визначеної людини.
Вимірюють крок людини скіпкою і спалюють її, примовляючи злі слова, – від цього у жертви віднімаються ноги.
Щоб позбутися порчі по сліду, кидали на вітер волосся хворого; спалювали на Благовіщення білизну зуроченого.
Вважалося, що наступити на чужий слід, – на лихо, ноги будуть боліти.
В народі вірять, що порчі можна позбутися, якщо ходити задом наперед. Ще вважали, що чаклун, який наслав порчу, зняти її не має сили, треба шукати знахаря.
Проти уроків допомагає свячена та богоявленська вода, але найкраще, за народним повір'ям, лікує вода, яку тричі виливають на камінь в лазні і підхоплюють в ківш, не даючи пролитися на підлогу. Цією водою поливають хворого, а ще п'ють її. При цьому примовляють: «Як на кам'янці – на матінці підсихає і пригорає, так на рабу Божому такому-то підсихай і пригорай!»
У слов'ян це дух смерті рогатої худоби. За повір'ями, з'являлася вона в подобі корови, собаки, чорної кішки 18 лютого за н. ст. (5 лютого за ст. ст.) на Агафію-коровницю. Пізніше символом її став коров'ячий череп. Коров'яча смерть – тяжке лихо хліборобських племен. їй приносили жертви: добувши живий вогонь, спалювали у дворі півня, ще проганяли худобу через дим від живого вогню.
За свідченнями дослідників, одним із способів перестороги від коров'ячої смерті була ритуальна оранка навкруг поселення. Вночі нишком збиралися заміжні жінки в білих сорочках з розпущеними косами, брали в руки дубці, коси, серпи, одягали на вдову хомут, запрягали її в плуг і обходили село. При цьому зверталися до коров'ячої смерті