Біла юрта. Міфологія та епос Туркменістану. Олексій Кононенко
дріб'язок. Фиркав, пряв вухами віслюк, три дні голодний.
– Немає ні твоєї старої, ні твого Ґир-ата, Ґероґли. Замість коня залишила вона тобі віслюка, якщо приймеш…
Закричав Ґероґли, упав горілиць. Лиш через три години прийшов він до тями, гірко заплакав.
– Не журись, Ґероґли, – заспокоював його Косе. – Пропав Ґир-ат, так у нас ще є Ховалі-ґир. Та й Боз-Думан!
– Дурна твоя голова! Що розумієш ти, Косе! Сто тисяч коней не варті і цвяха підкови Ґир-ата, – відповів Ґероґли і пішов до Агаюнус.
– О Агаюнус! Немає Ґир-ата…
– Немає на тебе погибелі! Чи не казала я тобі, що ця підступна відьма загубить і тебе, і коня?
– Що каятися тепер? Краще, Агаюнус, дай мені пораду.
– Вже і не знаю, що порадити тобі.
– Не гнівайся на мене, не кажи «не знаю». Дізнайся хоча б, куди вона його повела.
Все, що не відбувалося у цьому підступному світі, все відкривалося Агаюнус, варто лишень їй прочитати закляття і подивитися собі на нігті. Вмилася вона, відправила намаз з двома рікатами,[35] прочитала заклинання і подивилася собі на нігті.
– Та стара, Ґероґли, була з Нішапура. В Нішапур повели Ґир-ата.
Так сказала Агаюнус, і дорікала Ґероґли:
– Так ти, Ґероґли, богатир тільки верхи на Ґир-аті? Коли немає у тебе Ґир-ата, ти собаки не кращий!
«Щось радіє вона, – подумав Ґероґли. – Вирушу я на пошуки коня, а чи повернусь назад – хто знає. І як вона сприйме погану звістку про мене – чи не забуде, що «траур по доброму джигітові – сім років»? Може відразу почне шукати собі іншого, з товстою шиєю?»
– Агаюнус, ось вирушу я за конем, прибуду в Нішапур, а там дізнаються, що я Ґероґли, і вб'ють мене. Коли помру, як будеш ти оплакувати мене? Розкажи, а я послухаю, та і вирушу в путь, – звернувся Ґероґли до Агаюнус і ліг, накрившись халатом.
Агаюнус присіла поруч з Ґероґли і заспівала:
Якщо сили покинуть – погано буде тобі,
Удатний джигіт у кольчузі сталевій – Ґероґли.
Багато ворогів прагне крові твоєї,
Удатний джигіт у кольчузі сталевій – Ґероґли.
Немає нікого, хто так би напинав лук.
Твій скакун – летить, не торкаючись землі,
Немає тобі рівних. Тільки ти самотній,
Удатний джигіт у кольчузі сталевій – Ґероґли.
Немає синів – їхати поруч з тобою,
Немає дочок – ридати на могилі твоїй,
Я не можу без тебе, помру без тебе,
Удатний джигіт у кольчузі сталевій – Ґероґли.
Сльози мої розтоплять сніги вершин,
Зсунуть потоком колесо водяного млина.
Так я тобі співаю – пері Агаюнус,
З оком сокола, з лапою лева – Ґероґли.
Доспівала Агаюнус, і Ґероґли підвівся.
– Догодила ти мені Агаюнус, дякую. Чи доля мені загинути чи ні, але зараз я задоволений…
– Ґероґли, вирушай на пошуки Ґир-ата як каландар. Нехай чоло твоє омиється потом, ноги вкриються пухирями. Настраждаєшся через коня свого, і тоді він принесе тобі користь. Тебе нагородив Аллах Ґир-атом, легко тобі він дістався. А що дається