Месник. Олексій Кононенко
були між ними віднедавна. Спочатку не звертав уваги на азіатку, – він узагалі більше дивився на жінок здалеку, – потім почав відчувати на собі її погляди. «А чому б і ні…» – сам собі сказав, але вагався, не умів поводитися з жінками, чекав. Дізнався, що азіатку зовуть Ланарія, але і’мя «перекували» на слов’янський манер, і всі звали її Ланою.
Ніхто не звертав на них жодної уваги. Модя узяв з купи простирадло.
– Народ, спочатку попаримося, а потім посидимо, поїмо, поторохтимо. Ходімо, голод підганяє, – Сашко зняв простирадло і, обнявши німфу, що оголилася одним порухом, відправився на чолі процесії голих у парильню.
Лана пустотливо глянула на Модеста і підвелася… голою. Простирадло біліло в кріслі. У хлопця перехопило подих. Так, дівиці молодші, ефектніші, але тіло у Лани було ніжнішим, стрункішим, звабливішим.
– Ну як? Подобаються тобі мої сіднички? – єхидно запитала Лана, прямуючи вслід за компанією.
За столом сиділи довго. Болік і Льолік по черзі забирали дівиць і відправлялися в масажну кімнату, Саня розповідав про свою денну розмову в ресторані, Модя слухав неуважно, намагаючись не зустрічатися очима з Ланою. Лана ж зумисне підстерігала його погляд, нахиляючись до столу, торкалася плеча, просила подати келих – загравала. «Знущається, – думав. – Красива, бісиха… Не піддамся. Якщо б її не було, я напевно повів би якусь зозулю до масажної кімнати. А чому б і ні?…»
– Коли він сказав, що все нормально, претензій немає, і потиснув мені руку, я кивнув хлопцям, щоб залишалися на місцях, зі мною пішла тільки Лана, – розповідав Жабов.
– Даремно! – повернувся до дійсності Окунь, сьорбнув пива. – У будь-якому разі поперед тебе повинен був іти хтось із хлопців. Ти сам говорив, що у великих грошах друзі тонуть, партнери захлинаються, а домовленості нічого не варті.
– Лохонувся, мля! Так… Повірив…
– А хлопці? Ті, що залишилися в ресторані…
– Пішли через кухню.
– Легко ми вискочили з халепи.
– Їм досі ніхто не чинив серйозного опору, тому й не готові були, розслабилися. Це зіграло нам на руку.
– Так… Не треба чекати, поки вони що-небудь придумають, ми маємо першими зробити наступний хід, – міркував Модест.
– Тут треба б із шефом порадитися, – Сашко потягнувся. – У столицю мотнусь. Сьогодні дзвонив. Завтра і поїду.
– Сам? – підняла очі Лана.
– Візьму з собою Модю. А ви тут обережніше, бажано пересуватися парами. В офісі – насторожі, у місті – назирці. Поки все владнаємо.
– Модю, а тебе ніколи ніхто не бив? – Лана розсміялася.
– Щоб сильно – то ні…
– А сильно – це як?
Лана згорнулася калачиком під його важкою рукою. У квартирі Лани було так затишно, що хотілося як можна довше не заснути. Нічні звуки, відрізані склопакетами, розтікалися по стінах будинку нагору і вниз, безсило йшли в землю або летіли в небо. Лана сама запросила його до себе, а він не відмовився. Хіба ніч із жінкою до чогось зобов’язує? Особливо якщо вона того хоче…
– Чому ти зі мною?
– Ну,