Знак Саваофа. Олесь Ульяненко
коли бачить роззяву-пішохода з розваленим черепом. Вона у свої двадцять з лишнім поводилась, як велика дитина, чого не скажеш про Ілону Хоча це упереджена думка. Стосунки між сестрами доростали часом до немислимої напруги: вони уперто конкурували між собою. Ілона ненавиділа сестру холодною ненавистю. До цього ж ще додалася рано розквітла пристрасть. Ця ж пристрасть підстьобувала солодку Нору, а ще більше – нелюбов до матері, хоча останнє вона аж ніяк не усвідомлювала через недалекість свого розуму. Якраз на цей складний період припала опала Митрофана. І скоро він вже заправляв на кістковому заводі у приміській зоні. Про що пізніше не пошкодував, – за ним, як вірний пес, подався Борис. Там, серед затхлих озер, і почалося її, Ілони, дорослішання, якщо це можна назвати таким словом, бо вона від народження була розумною дівчинкою, а тому світ проходив крізь її бачення, як крізь решето психоаналітика. Чоловічий розум, – так вона сама про себе згодом вирішить. Вона таки спокусить Бориса – п'яного і благодушного, розпростертого у гамаці під нічним червневим небом, з білим полотнищем Чумацького Шляху над горбом зеленого парку, де болотяний дух вічно сусідить, змішується із запахами матіоли. Вона прийде в одному зеленому светрі, скине його через голову, рвучко теліпнувши красивими грудьми, і ляже до нього у гамак, а той не довго задумуватиметься, бридячись отієї відвертості, візьме її м'яко, легко, але без жаги: його навіть лякала ця дівчина. Але на цьому все і закінчиться, як у короткому індійському фільмі. На цей період припадає її любов з Андрієм Побіденком з робочого кварталу, батько якого, колишній інтелігент на прізвисько Принц Дакарський, уславився як арабофоб, а тому мав досить високий авторитет серед усіх водіїв та робітничого люду, а ще її той світ захоплював і привабливо тягнув, як солому пожежа; вона бродила робітничими кварталами, приспаними сивухою та кислим пивом, вдихаючи ніздрями той запах затхлості та відчаю, від якого спирало горло, а ніздрі її орлиного, але витонченого носика піднімалися двома маленькими живими істотами. Потім упали літаки, і вона сновигала між трупами, причмелена, соромлячись радості дійства, жаху, паркого, як оцей місяць серпень; а потім з'явився батько. Він ударив її по обличчю, і тоді вона розповіла про Андрія, але так, як цього хотіла, як їй кортіло дістати більше Бориса. Андрій з переляку почав битися головою об стіну, бо троє в білих сорочках загнали його в підворіття, і тоді з'явився цей обідраний Лаврентій і розігнав їх упевнено дрючком. Тоді, під ніч, вона багато чого для себе означила, – так, одним порухом, вималювавши подальше життєве пересування. На диво, вона чомусь часто уявляла, як Андрій чує кроки, напевне, пошепки їх перераховує, збивається, але в тиші видно, як ворушаться його губи з прилиплою цигаркою, а очі наче у молодого лошака, їй робилося дуже смішно, коли пригадувала, як він тікав, відмірюючи велетенські кроки, а потім уткнувся в стіну старого млина. І почав битися головою, обдираючи шкіру на обличчі, а батько, Борис та начальник