2061. Третя одіссея. Артур Чарльз Кларк
так і не побачив нічого схожого на хвіст. Утім маленька флотилія космічних зондів, яка багато місяців супроводжувала комету, вже зафіксувала перші викиди пилу та газу, що невдовзі утворять на тлі зірок яскравий плюмаж, спрямований якраз у протилежний бік від свого творця, Сонця.
І ось, коли комета зайшла у внутрішню частину Сонячної системи[8], Гейвуд Флойд, як і всі інші, звернув увагу, як трансформувалося її холодне, темне – ні, скоріше навіть чорне, – ядро. Після сімдесяти років перебування в «космічному морозильнику» складна заледеніла суміш води, аміаку та інших речовин почала танути й кипіти. Летюча гора, за формою – та розміром – приблизно з острів Мангеттен, робила повний оберт на невидимому космічному рожні за п’ятдесят три години; тепло Сонця проникало всередину крізь ізолювальний льодовий наст, і назовні під тиском виривалися пароподібні гази, роблячи комету Галлея схожою на дірявий паровий котел. Струмені водяної пари, змішані з пилом та відьомським варивом з органічних сполук, виривалися з пів десятка маленьких кратерів, найбільший з яких – завбільшки десь із футбольне поле – регулярно починав вивергатися щоразу десь години за дві після настання «світанку» на кометі (тобто в той час, коли той кратер починало освітлювати Сонце). Тоді він мав вигляд точнісінько такий самий, як той знаменитий гейзер на Землі, у Єллоустонському національному парку в США, тож його швидко охрестили так само – «Старим Служакою».
Флойд уже уявляв собі, як стоїть на обідку того кратера, чекаючи, поки Сонце «зійде» над темним покрученим краєвидом, добре відомим йому із зображень, отриманих від космічних зондів. Щоправда, у контракті нічого не йшлося про те, чи дозволять пасажирам, на відміну від екіпажу та наукового персоналу, виходити з корабля, коли той пристане до поверхні комети.
Та, з іншого боку, там навіть найдрібнішим шрифтом ніде не сказано й про заборону робити це. «Їм доведеться добряче постаратися, щоб мене зупинити, – подумав Гейвуд Флойд. – Я впевнений, що пречудово впораюся зі скафандром. А якщо ні, то…»
І тут він пригадав цитату одного з відвідувачів Тадж-Магалу, що якось зазначив: «За мить таку не жалко і померти». Флойд, безперечно, сказав би так само й про комету Галлея.
Розділ 3. Повернення
Навіть якщо не брати до уваги той, згаданий уже, нещасний випадок, то для Флойда повернення на Землю і само з себе було дуже непросте.
Перше потрясіння він відчув уже невдовзі по пробудженні, коли після тривалого сну його привела до тями доктор Руденко. Обіч неї якось невпевнено м’явся Волтер Кернов, і тоді Флойд, навіть перебуваючи в напівсвідомому стані, зрозумів, що тут щось не те: їхня радість від його пробудження була аж надто перебільшена і, попри їхні зусилля, не змогла приховати певного напруження. І лише аж по тому, як він повністю одужав, вони повідомили його, що доктор Чандра вже не з ними.
Десь за Марсом, так непомітно, що навіть сенсори не змогли визначити точний час, він просто перестав жити.
Частина Сонячної системи між Сонцем та Юпітером.