Історія філософії. Античність та Середньовіччя. Коллектив авторов
за умови, що індивідуальний розум отримуватиме допомогу ззовні, сприяння, на яке, можливо, здатні слушна політична спільнота та суспільні зусилля щодо раціональної чи моральної освіти або перенавчання всіх членів цієї спільноти. Однак як розірвати таке порочне коло, в якому ірраціональні та аморальні особи розбудовують суспільство за своїм образом та подобою, котрі, своєю чергою, виправдовують аморальну поведінку окремих осіб, водночас підбурюючи до неї? Привселюдне змагання за владу чи багатство, використання влади у приватних інтересах, несправедливість, яку видають за вправність і за яку винагороджують успіхом, не можуть не сприяти тому, щоб у людини не посилювалась у душі провідна роль ірраціональних душевних складових.
Отже, на думку Платона, потрібна «незначна», утім, вирішальна зміна – на верхівці влади. «Якщо містом правитимуть не філософи чи принаймні ті, кого зараз називаємо царями чи могутніми людьми, не почнуть по-справжньому ревно займатись філософією й не зможуть поєднати політичну владу та філософію […] не буде порятунку від лих, що захопили місто та людський рід» (Держава, книга V, 473d-e).
З першого погляду, така Платонова порада ставить питання трьох порядків: Як могла б нова вдала розірвати порочне коло у порочному колі? Як змогли б «філософи» здобути владу? І, зрештою, що то за «філософи» й чим обґрунтовується їхня претензія на владу, на те, щоб правити за лікарів для міста, а разом із ним – і для душі?
Найпершою реформою, яку слід здійснити за нового режиму правління, – викоренити із соціального життя всі фактори, які змушують користуватись владою у приватних, а не в суспільних інтересах. Отже, слід заборонити – хоч би для урядовців – приватну власність на майно та приязні сімейні зв’язки, дві площини, які є провідними у Греції в єдиній соціальній структурі: óikos, скасування якого Платон вважав річчю вирішальною. Ніхто віднині не повинен говорити: «Це моє» про майно, подружжя, дітей. Чиновники отримуватимуть платню за свої послуги, перебуваючи на утриманні решти прошарків суспільства, ремісників та торговців. Їхні союзи з метою розмноження матимуть тимчасовий характер (отже, шлюбів не існуватиме), а дітей виховуватимуть зусиллями всієї громади; всіх дорослих вважатимуть «батьками та матерями» молодих керівників, а останні, своєю чергою, стануть «дітьми» всіх дорослих. Скасування шлюбних союзів дасть змогу жінкам, таким чином, звільнитися від того, аби опікуватись лише господарством, натомість вони зможуть здобувати освіту на рівні з чоловіками, а отже, поділяти з ними політичні та військові обов’язки: немає жодних причин вважати їх нижчими за чоловіків, бо така нібито нижчість є наслідком лише неправильної освіти, що її, як історично склалося, вони здобувають у межах óikos.
Неодмінною та достатньою умовою мирного існування цілого соціального прошарку є особиста незацікавленість із боку когорти чиновників, яка знищує змагання за владу і забезпечує згуртованість усередині соціальної групи. Соціальна роль