30 років незалежності України. Том 1. До 18 серпня 1991 року. Олександр Бойко
радянського суспільства розпочалася як типова революція «згори» – у квітні 1985 р. на Пленумі ЦК КПРС новим керівництвом на чолі з М. Горбачовим було проголошено курс на прискорення соціально-економічного розвитку країни. Лозунг «прискорення» веде свій родовід від класичної радянської формули, популярної на рубежі 50—60-х років: «Наздогнати і перегнати», яка в свою чергу сягає доби перших п’ятирічок, часу становлення командної системи. З огляду на це, певною мірою закономірно, що на початковому етапі запропонована концепція перетворень радше натякала на необхідність та доцільність радикальних змін у суспільстві, ніж пропонувала його негайне оновлення революційним шляхом.
У своєму виступі Генсек лише абстрактно сформулював стратегічну мету: «досягнення нового якісного стану суспільства, до того ж у самому широкому розумінні слова»[38]. Однак при реалізації поставленого завдання радянське керівництво зовсім не поспішало враховувати та використовувати досвід і здобутки західної цивілізації, воно планувало діяти традиційними, неодноразово апробованими засобами та методами. Ключовими елементами курсу прискорення було визначено інтенсифікацію економіки, прискорення науково-технічного прогресу, перебудову управління та планування, удосконалення структурної та інвестиційної політики, підвищення організованості та дисципліни, покращення стилю діяльності, обґрунтовані кадрові зміни (варто підкреслити, що поширений в подальшому термін «перебудова» вживався у квітневій доповіді виключно у вузькому розумінні слова – лише в контексті покращення управління господарчим механізмом). Комплекс перетворень на початковому етапі трансформації суспільства не був системним і стосувався перш за все економіки, його суть полягала в удосконаленні реально існуючих процесів, у виправленні окремих деформацій соціалізму, у більш повній реалізації його потенційних можливостей.
Аналізуючи кадрові зміни у Політбюро та ключові ідеї виступу М. Горбачова на квітневому Пленумі ЦК КПРС 1985 р. А. Черняєв, який на той момент працював заступником завідувача міжнародного відділу ЦК КПРС, відверто зазначає: «Не думаю, що у Горбачова вже склалася більш – менш ясна концепція – як він буде виводити країну на рівень світових стандартів. Окреслюються лише окремі ознаки методології, зокрема, порядок, договірна дисципліна, досить чутлива децентралізація управління і планування (яка обмежуватиметься лише стратегією). Зараз він проводить розчистку і розстановку, схильний і до справжньої чистки партії (до якої відкрито закликав Шеварднадзе). Він розхитує сформовані за Брежнєва догми, умовності, пута парадності, бюрократичної інертності, чванства… ламає норми монархічної реставрації, які принесли стільки шкоди економіці і моралі за Брежнєва і почали було відроджуватися за Черненка»[39].
На старті перебудови у поглядах і діях реформаторів переважав дещо спрощений підхід до змін у суспільстві. З часом це визнав і сам М. Горбачов. «Справа перебудови виявилася більш важкою, ніж уявлялось на початку, – писав він у 1987 р. – …Якби у квітні
Горбачов М. С. О созыве очередного ХХVII съезда КПСС и задачах, связаных с его подготовкой и проведением: Доклад на Пленуме ЦК КПСС 23 апреля 1985 года // М. С. Горбачов. Избранные речи и статьи. – М. 1985. – С. 9.
Черняев А. С. Совместный исход. Дневник двух эпох. 1972–1991 годы / А. Черняев. – Москва: РОССПЭН, 2008. – С. 623.