Через перевал. Роман Іваничук

Через перевал - Роман Іваничук


Скачать книгу
суспільному вимірі й ніколи з нього не виходив, а його постійна присутність серед молодих – то лише намагання відтворити свою власну молодість, продовжити її. А тієї молодості давно вже немає: спосіб його мислення позначений тугим життєвим досвідом і виробленою впродовж життя власною традицією – він почував себе тепер приблизно так, як перезріла дівка, яка в церкві не може пристати до жодного гурту, бо серед зелепужних дівчат стояти їй уже негоже, а серед молодиць – не має права; між однолітками Майстер не зумів знайти приятелів – вони не розуміли його, примиреного з віком, чужого до нових віянь як у мистецтві, так і в повсякденних стосунках. Все ж Северин ловив новий світ, який утікав від нього, він чіплявся за його поли, щоб пізнати й зрозуміти – нині ж утямив, що зробити йому цього, певне, не вдасться: серед молодих виглядає смішно, мов той стариган, який, забувши про свої літа, залицяється до молодої панянки, – з цих причин проколювалася в Севериновій душі глуха нехіть до середовища, де все ще перебував, а водночас Майстер картав себе за відчуження від реальності, бо ж усвідомлював, що воно веде в небуття.

      Зайшов до «шведської» їдальні повечеряти, і треба ж було, щоб у цю хвилину його розчарувань і депресії вкотився до зали земляк Теодор, товстий, немов угодований кабанчик, бевзь із заплилими ласими очима; він никав біля заставлених наїдками столиків, принюхувався й вимацував пальцями найапетитніші курячі ніжки, пундики, цукати, накладав їх на тацю, та, видно, йому було все ще того всього мало.

      Северин споглядав його з обридженням: він терпіти не міг цього літературного нувориша, який вправлявся у всіх жанрах: писав віршики, новелетки, публіцистику й одно-актівки, присвячував свої творіння найактуальнішим проблемам часу, завжди догоджав сильним світу цього, за що отримував від усіх влад посади, премії та звання; без нього не обходилася жодна конференція, презентація, іменини, похорон, ювілей; за совдепії був членом обкому партії, а нині – депутатом обласної ради; на зібраннях водно брав слово й щоразу говорив одне і те саме, відповідно моделюючи свій виступ до заданої теми, а вилущити з його промов хоча б єдину цікаву думку ніхто не зумів би; мав Теодор напохваті латинську приказку, вірш або афоризм, які часто вставляв у бесіду не до речі; виступаючи, він весь час дякував представникам влади за їхнє чуйне ставлення до письменників, не забуваючи при тому кинути каменем у колишніх керівників, які нашкодити йому вже не могли; Теодор героїчно брав на себе місію ініціатора культурних заходів, але аж тоді, коли ті заходи були вже кимось підготовані, – запрошено Теодора теж на «Зустріч між трьома морями», і тут він, як виявилось, не пас задніх – ось же притьмом дізнався про те, чого Северин ще не знав: уздрівши Майстра, який сидів за столиком у кутку їдальні, підбіг, поставив перед Северином вивершену тацю й патетично задекламував:

                                  In tabernis quando sumus,

                                  Nescimus, quia est humus…[1]

      «He


Скачать книгу

<p>1</p>

І коли ми опиняємося в таверні, то не знаємо, де є земля… (Лат.)