Історія України очима письменників. Сборник
меч служити Хельґ Орвард весь життя, весь дух… душа і весь кров.
– Гаразд, гаразд. Це добре, – кивнув Лютень. – Але скажіть тепер от про що: чим ви доведете, що наш князь Осколд не є Києвим нащадком? Яким чином збираєтесь упізнати в ньому вашого біглого варяга Хьоскульда? І не просто упізнати, а таким чином, щоб усі вам повірили…
– А оце, дравіде, залежить від тебе і твоїх товаришів.
– Тобто?… – насторожився Перунів охоронець.
– Доведіть на ділі, що довіряєте нам. Скажіть, чи часом не чув хтось із вас про якусь приховану прикмету на тілі вашого князя?
І дружинник криво посміхнувся. Другий дружинник і варязький ватажок кивнули і також посміхнулися. Ага, он до чого вони хилять!..
Волхви здивовано перезирнулися, як раптом Чудин мовив непевно:
– Довелося якось почути від мого попередника, що-о-о…
Він замовкнув, наморщивши чоло й ворушачи пишними вусами. Всі напружено очікували.
– Ну, дравіде, то що ти чув… – не витерпів нарешті один з молодших дружинників.
– Що у князя Осколда під сорочкою… майже на тому місці, де серце…
– Ну?!
– Ти ні хотіть бог ромей або хотіть? – дещо підозріло спитав носій плаща.
– У князя Осколда на тому місці, де серце, нібито є червона родима плямка, схожа на сонце. Мій попередник говорив, що то є мітка нашого прадавнього бога Хорса[28].
– Хоча й помітив його ваш бог, дравіде, але Хьоскульд склавинську віру зрадив.
Чудин лише зітхнув.
– Добрий, дравід, добрий казати, – похвалив волхва Алберт Валссунґ.
– Отже, ми скажемо, що на тілі втікача Хьоскульда Нерішучого була родима плямка, така, як сонце. А потім знайдемо цю родимку. Тоді нам повірять усі, – кивнув один з молодших дружинників. – А тепер останнє…
– Про що іще ви хочете дізнатися, варяги?
Носій плаща зробив крок назустріч Лютню і, вдивляючись просто йому у вічі, мовив уривчасто:
– Князь Хьоскульд є діти?
– Був у нього син, – не вагаючись відповів Перунів охоронець, – але загинув, коли Осколд ходив походом на землі булгар.
– Коли?
– Десять років тому.[29]
– А-а-а…
Всі озирнулися до Вишати, проте Лютень спромігся випередити інших і послав Дажбоговому волхву настільки полум'яно-нищівний погляд з-під зсунутих до перенісся брів, що сіромаха застиг із роззявленим по-дурнуватому ротом.
– Що ти говорить, дравід? – підозріло спитав Алберт Валссунґ. Та Перунів охоронець і тут випередив Вишату:
– Він непокоїться не загиблим у булгарських землях княжичем, а княжим воєводою Діром.[30]
– Хто це Дір?
– Дір княжив у Києві-місті, доки підліток Осколд не досяг повних літ чоловіка, опісля ж очолив княжу дружину, як от ти керуєш дружинниками свого ярла Хельґа, – не моргнувши оком, мовив Лютень.
– Дір служити князь Хьоскульд весь життя, весь душа і весь кров?
– Як і ти своєму ярлу, варяже.
– Так.
[xxviii] Хорc – бог Сонця на Русі.
[xxix] Це сталося у 872 році.
[xxx] Оскільки Аскольда й Діра поховали після вбивства нарізно, а не поруч, частина істориків сумнівається у тому, що вони були братами і правили Києвом у дуумвіраті. Інші ж історики загалом схиляються до думки, що Дір є вигаданим персонажем, літописним непорозумінням.