Покарані. Юлія Шеко
заробити гарний досвід під час інтернатури. Одразу після розподілення, з перших же днів роботи в лікарні, Олег Павлович став для неї взірцем чесного, порядного та розумного лікаря. Вона хотіла показатися перед ним лише з найкращого боку, вірячи, що він замовить за неї слово після закінчення інтернатури. У неї, як і у кожного, були власні сподівання на практику та подальшу свою роботу і вона знала, що цей чоловік може допомогти їй у цьому. Та як кажуть – Бога взивай, а сам рук не складай.
Лікар кілька разів набирав номер дружини, але до слухавки так ніхто й не підійшов. Він мигцем поглянув на годинник і зрозумів, що зазвичай в таку пізню годину вона вже спить. Чоловік картав себе за те, що не зателефонував раніше і хвилювався чому вона не подзвонила йому сама. Прослухавши ще кілька монотонних гудків, він відкинув телефон до шухляди і вийшов з темного кабінету – разом із ним на світло вийшли неприємні передчуття біди, котрі він усіма силами намагався відігнати від себе, концентруючи увагу на новоприбулому. Він хотів би зрозуміти, що саме трапилося з ним і тому, перш ніж зайти до реанімаційного відділення, пішов до закапелка, в якому проводили вільний від викликів час санітари. Він сподівався, що застане там хоча б когось.
На широкому підвіконні сидів худий молодик з цигаркою в руках. Олег Павлович ще ні разу не бачив його, тому подумав, що, мабуть, це один з інтернів, котрих їм знову підкинули з тиждень тому. Йому здавалося, що лікарня поступово стає тренувальною платформою для молодих, недосвідчених лікарів, які практикують свої недосконалі вміння на піддослідних людях, а ті навіть про це не здогадуються. Хоча, він зауважив, що був би не проти, якби з часом до їхнього колективу приєдналися професіонали, у вихованні яких він із задоволенням брав участь.
– Взагалі-то, тут не палять, – прогримів серед тиші Олег Павлович, помітивши як здригнувся переляканий інтерн. – Тим паче, для лікаря недопустимо мати таку шкідливу звичку.
Хлопець одразу ж загасив недопалок і викинув його до смітника, зрозумівши натяк лікаря. Олег Павлович помітив велику червону гулю на його щоці.
– Бджола вкусила, – прослідкувавши за поглядом лікаря, мовив інтерн. – Добре, що я сам лікар і знаю як потрібно діяти в таких ситуаціях.
– Бджоли рідко нападають на людей – скоріше то була оса, – підтримав бесіду Олег Павлович.
– Один чорт! – посміхнувся хлопець. – Однаково боляче. Навіщо взагалі ці комахи живуть на Землі? Одна неприємність з ними!
– Оси й справді не несуть особливої користі для людей, – погодився чоловік. – А от бджоли неймовірно важливі для повноцінного функціонування нашої планети. Дослідженнями доведено, що зі зникненням бджіл зникне й уся рослинність на Землі, що в підсумку призведе до вимирання людського роду.
– Але чому? – здивувався хлопець несподіваним фактам.
Можливо, це все було б для нього зрозумілішим, якби він переважав слухати лекції професорів в університеті та читати задані книги, а не палити попід вікнами смердючі цигарки.
– Третина