Сповідь відьом. Тінь ночі. Дебора Гаркнесс
ми обмірковували нашу майбутню подорож у часі.
– Кіт цілком справедливо і за правилами виграв її у мене минулого вечора – що й мало статися, судячи з ходу гри. Принаймні зараз я вже бачу, як це йому вдалося: він хитрим прийомом відволік мою увагу. – Зі швидкістю, гідною заздрощів, Метью черкнув записку, а потім, акуратно склавши аркуш, капнув бульбашку розтопленої кіноварі на його краї і притис печаткою. На золотій поверхні персня виднівся простий символ планети Юпітер, а не та, складніша емблема, яку відьма Сату випалила на моїй шкірі. Віск потріскував, застигаючи. – Якимось чином моя біла королева потрапила від Кіта до родини відьом у Північній Кароліні. Маємо сподіватися, що вона повторить цей шлях – з нашою допомогою чи без неї.
– Кіт не знав мене раніше. І він недолюблює мене.
– Іще одна причина не перейматися. Допоки йому буде неприємно споглядати зображення Діани, він не зможе з ним розлучитися. Крістофер Марлоу – мазохіст вищого ґатунку. – Із цими словами Метью взяв іще одного листа і відкрив його, розрізавши ножем.
Оглянувши інші предмети на моєму столі, я взяла в руку жменьку монет. Моя навчальна програма в університеті не передбачала практичних знань із грошових знаків Єлизаветинської доби. Не було в ній також відомостей про ведення хатнього господарства, про належний порядок вдягання нижньої білизни, форми звертання до слуг і про виготовлення ліків від головного болю, на який страждав Том. Розмови з Франсуазою стосовно мого гардеробу виявили моє повне невігластво щодо поширених назв звичайних кольорів. Що таке «зелений, мов гусячий висерок», я вже знала, але мені ще не траплявся отой особливий сріблясто-брунатний відтінок, відомий під назвою «пацюче хутро». Ці практичні труднощі навели мене на думку задушити після повернення першого ж стрічного історика доби Тюдорів за злочинне нехтування своїми професійними обов’язками.
Але було щось привабливе в знайомстві з деталями повсякденного життя, і тому я швидко забула про роздратування і свій кровожерний намір. Я перебрала монети на своїй долоні, шукаючи срібний пенні. То був наріжний камінь, на якому ледь трималися мої мізерні знання. Ця монета була не більшою за ніготь на моєму великому пальці. Тоненька, наче облатка, вона мала на собі той самий профіль королеви Єлизавети, що й решта монет. Розклавши монети відповідно до вартості, я почала впорядковано описувати їх на наступній чистій сторінці свого щоденника.
– Дякую, П’єре, – пробурмотів Метью, ледь поглянувши на свого слугу, коли той забрав запечатану кореспонденцію і поклав на стіл наступну порцію нової.
Ми сиділи й писали в комфортній товариській тиші. Скінчивши невдовзі свій список монет, я спробувала пригадати, чому навчив мене небагатослівний кухар Шарль стосовно приготування глінтвейну – чи як там його називають?
Глінтвейн проти головного болю
Задоволена тим, що напис вийшов більш-менш прямим, з викрутасами і мав лише три малесенькі чорнильні плями, я продовжила.
Поставте