Проклята краса. Дарина Гнатко
ж зрозумів, що видав себе з головою. Чорні очі Галини запалали несамовитим вогнем, і, підскочивши на місці, вона заверещала:
– Так то є правда? Вона розлучниця? Що, гарненька та молоденька тебе привабила, Павлусю, а я вже не така? – Її бліде обличчя раптом перекосилося від такої страшної, нелюдської злості, що в Павла аж мурашки заповзали шкірою й наче мороз пройшовся спітнілою спиною. – Але ж я тебе не віддам, нікому не віддам, на вбивство піду, на каторгу, але ти будеш належати тільки мені, Павле, а от ця Ганька в мене отримає, я їй віддячу…
Галина зойкнула, не доказавши, й скривилася від болю, коли Павло одним різким рухом вхопив її за руку та міцно здавив великими своїми пальцями.
– Не смій чіпати Ганни!
Галина вишкірилась.
– А вона нехай не сміє чіпати чужих чоловіків.
Лице Павла потемніло.
– Ще раз повторюю – не смій її чіпати! А тільки спробуєш зачепити хоч пальцем, я забуду, що ти, на нещастя, є моєю дружиною та матір’ю мого сина. Задушу і закопаю на городі.
Галина зблідла ще більше, а Олена Миронівна боязко зойкнула, але Павло майже не звернув на те уваги, з напругою та огидою вдивляючись у палаючі вогнем ненависті очі дружини.
– Ти мене зрозуміла?
Вона мовчала, здригаючись усім тілом. Її бліді, тонкі вуста теж здригались, а рот негарно кривився, але вона вперто мовчала, напевно, у глибині душі проклинаючи і його, й Ганнусю.
Павло міцніше стиснув її руку.
– Зрозуміла?
– Зрозуміла, – вичавила з себе Галина, роздуваючи ніздрі тонкого носа від стримуваної всередині люті.
Відпустивши її руку, Павло обернувся до дверей і, важко ступаючи, пішов у сіни, відчуваючи, що не може більше знаходитися поряд з цією жінкою, яка самим своїм існуванням отруїла найкращі роки його життя. Він був уже на порозі, коли в спину йому, мов живе, ударилось її прокляття.
– Будь ти проклятий!
Важкі двері зачинились за ним, і майже відразу почувся важкий удар, немов у двері жбурнули каменюкою, й дзвін розбитого скла.
«Бутля розбила», – здогадався Павло, виринаючи з темних сіней у ще більш темну ніч. Тяжкі, темні хмари повисли над самою хатою, а в долині, коло Дніпра, спалахували блискавки. Павло вдихнув жадібно свіжого повітря, відчуваючи, як світлішає від того голова. Хата Кравецьких виднілась за тином чорною примарою, і, кинувши у її бік сумний погляд, Павло зітхнув і поволі поплентався до комори. Там, на горищі, він кинув на суху солому якусь ряднину та вклався зверху в найкращій своїй сорочці з тонкого білого сатину, котру вдягав лиш на свята. Полежав так хвильку, слухаючи далеке гуркотіння грому, та й заснув, насолоджуючись тишею.
Вранішній промінь сонця, просковзнувши поміж щілиною в занавісках, торкнувся сонного лиця Ганнусі теплим своїм дотиком, ледь відчутно полоскотавши ніжну шкіру. Дівчина ворухнула бровами, нахмурила гладеньке чоло, а потім розплющила очі. Зо хвильку полежала так, приходячи до тями, слухала звичні, майже непомітні звуки сільського ранку: оглушливе, навіть надривне кукурікання півнів, цвірінчання горобців