Все те незриме світло. Ентоні Дорр
Що це за стишений гул? Натовп? Чи це й досі море?
Вона торкається ногами підлоги. Мозолі на її п’ятах пульсують. Де її ціпок? Вона човгає, щоб ненароком не забити об щось гомілку. За шторами – вікно, зависоко для неї. Навпроти вікна вона знаходить шафу, шухляди якої відчиняються лише наполовину, а далі упираються в ліжко.
Яка тут погода! Її відчуваєш на дотик.
Вона напомацки виходить у двері. Куди? У коридор? Тут гул слабшає, стає легеньким журкотом.
– Агов!
Тихо. А тоді, поспішаючи з самого низу, у важких черевиках мадам Манек піднімається вузькими, звивистими сходами, її хрипке дихання все ближче, третій поверх, четвертий – скільки ж їх у цьому будинку?
– Мадемуазель? – Мадам бере її за руку, веде назад у спальню, в якій вона прокинулася, й садить на краєчок ліжка. – Тобі треба в туалет? Напевно, треба, а тоді скупаєшся. Ти чудово спала, твій батько в місті, пішов спробувати надіслати телеграму, однак я його запевнила, що це таке ж плідне заняття, як вибирати пір’я з патоки. Ти голодна?
Мадам Манек спушує подушки, змахує ковдрою. Марі-Лор намагається зосередитися на чомусь невеликому, на чомусь конкретному. На моделі, що залишилася в Парижі. На мушлі в лабораторії доктора Жефара.
– Увесь цей дім належить моєму двоюрідному дідові Етьєну?
– Кожна кімната.
– А як він за нього платить?
Мадам Манек сміється.
– А ти не ходиш околяса! Твій двоюрідний дід успадкував цей будинок від свого батька, твого прапрадіда. Він був успішний чоловік і дуже заможний.
– Ви його знали?
– Я працюю тут, відколи мосьє Етьєн був ще хлопчиком.
– І мій дідусь теж? Ви його знали?
– Знала.
– Я сьогодні познайомлюся з дідусем Етьєном?
Мадам Манек вагається.
– Напевне, ні.
– Але він тут?
– Так, дитино. Він завжди тут.
– Завжди?
Мадам Манек бере її долоні у свої – великі, масивні.
– Подбаймо про ванну. Батько тобі пояснить, коли повернеться.
– Papa нічого не пояснює. Він тільки каже, що Етьєн був на війні разом із моїм дідусем.
– Правильно. Але твій двоюрідний дідусь повернувся додому… – мадам Манек добирає правильних слів, – не таким, як раніше.
– Ви маєте на увазі – став більше всього боятися?
– Став збентежений. Як миша в пастці. Він бачив, як померлі проходили крізь стіни. Жахи на перехрестях. Тепер він не виходить надвір.
– Що, взагалі?
– Уже багато років. Але Етьєн – диво, ось побачиш. Він знає все на світі.
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим