Кладовище домашніх тварин. Стівен Кінг
за пузо чи груди і бемкають на підлогу. А ота місцина на пагорбі виглядає куди реальнішою, ніж усі ті телешоу, разом взяті.
Луїс кивнув: «Розказали б ви це моїй дружині».
– Деяким дітям то взагалі ніц не робить. Інші ж… Скажімо, забирають це з собою, аби потім допетрати, що то за одне, як вони це роблять з більшістю речей. Зазвичай з ними все гаразд. Але зрідка… Пам’ятаєш малого Голловея, Нормо?
Вона кивнула. Лід тихо дзенькнув у її склянці. Окуляри висіли в неї на грудях, і фари проїжджих машин час від часу вихоплювали з мороку ланцюжок.
– У нього були кошмари, – пояснила вона. – Сни про трупи, які піднімаються з землі, і бозна-що іще. А потім його цуцик помер – з’їв щось отруєне, а що – так ніхто і не розібрав. Так, Джаде?
– Еге ж, щось отруєне, – підтвердив він, киваючи. – Більшість людей так думали. Це було у 1925-му. Біллі Голловею тоді виповнилося десять років. До речі, потім він став сенатором. Балотувався в палату представників, але пролетів. То було якраз перед Корейським конфліктом.
– Вони з друзями організували гавкунові похорон, – додала Норма. – Пес не був породистим, та хлопчина вельми любив його. Пам’ятаю, його батьки були не в захваті від ідеї похорону через погані сни і все таке, та, врешті, все минуло добре. Двоє старших хлопців склепали гроб, так?
Джад кивнув і допив свій чай.
– Дін і Дана Голл. Вони і ще один хлоп, з яким Біллі був нерозлийвода. Не пам’ятаю, як він звався, та він точно був з дітей Боуї. Пам’ятаєш Боуї, які мешкали на Мідл Драйв у старому будинку Брочетів, Нормо?
– Звісно! – вигукнула вона так жваво, неначе це сталося вчора. – То був хтось із Боуї. Чи то Ален, чи то Берт…
– А мо’, й Кендал, – припустив Джад. – Добре пам’ятаю, яка буча здійнялася за право нести труну. Псина була дрібною й місця багато не просила, тому потрібно було лише дві людини. Голлові хлопаки заявили, що саме вони мають нести той гріб, бо то, бач, вони його склепали. А ще вони ж двійнята, вважай, уже готовий набір. Та Біллі відповів, що вони не так добре знали Бавзера (так звали пса), щоб нести його труну. «Татко каже, що тіко найближчі кумпелі мають право то робить, а не якісь там дошкарі криворукі!»
Джад і Норма розсміялися, а Луїс злегка усміхнувся.
– Вони вже готові були почубитися, як сестра Біллі, Менді Голловей, звідкись витягла енциклопедію «Британіка», – вів далі Джад. – У ті часи їхній батько, Стівен Голловей, був єдиним дохтуром по цей бік від Бенгора і по той бік від Бакспорта. І то була тіко одна родина в Ладлоу, яка могла собі дозволити енциклопедію.
– Вони ж і електрику провели першими, – докинула свої п’ять копійок Норма.
– Хоч там як, – підсумував Джад, – восьмирічна Менді з гордо піднятою головою вилітає на всіх парах з будинку з велетенською книженцією в руках. Біллі та малий Боуї – гадаю, то все ж таки був Кендал, який розбився в Пенсаколі, там же тренували бойових пілотів у 1942-му – якраз готувалися стати до герцю із Голлами за почесне право нести труп бідного старого блохастого собацюри.
Луїс пирснув у кулак,