Кладовище домашніх тварин. Стівен Кінг
зараз, навіть якщо це була випадкова імітація, чітко прозвучало слово: «Дім».
Луїс підхопив Ґейджа з колін дружини й обійняв його.
Так вони приїхали в Ладлоу.
2
У пам’яті Луїса Кріда ця мить завжди була оповита якимись чарами. Може, тому, що вона і справді була чарівною, та найпевніше через те, що решта вечора видалася абсолютно божевільною. Наступні три години жодним спокоєм чи дивами навіть і не пахло.
Ключі від будинку Луїс дбайливо зберігав – він був дуже охайною і методичною людиною, цей Луїс Крід! – у маленькому конверті з манільського паперу,[4] підписаному «Будинок у Ладлоу – ключі отримано 29 червня». Він поклав їх у бардачок свого «Форда Ферлейна». Чоловік був абсолютно певен щодо цього. Однак зараз їх там не було.
Доки він гарячково шукав, усе більше дратуючись, Рейчел взяла Ґейджа на руки і слідом за Ейлін рушила до дерева посеред поля. Луїс уже втретє перевіряв під сидінням, коли його дочка пронизливо скрикнула і розплакалася.
– Луїсе! – гукнула Рейчел. – Вона порізалася!
Ейлін гепнулася з гойдалки (підвішеної на дереві покришки) і вдарилася коліном об камінь. «Поріз дрібний, проте репетує так, наче їй хтось ногу відрізав», – трохи нечуло подумав Луїс. Він зиркнув на дім через дорогу, де горіло світло у вітальні.
– Годі-бо, Еллі, – промовив він. – Досить. Інакше ті люди подумають, що тут когось вбивають.
– Але ж болииить!
Луїс опанував себе й мовчки пішов до машини. Ключі так і не знайшлися, зате аптечка точно була в бардачку. Він витягнув її та повернувся до дочки. Угледівши аптечку, Ейлін заверещала ще гучніше.
– Ні! Тільки не ці пекучі штуки! Не хочу, воно пече! Татку, ні!
– Ейлін, це всього-на-всього «Меркурохром»,[5] він зовсім не пече…
– Будь великою дівчинкою, – сказала Рейчел. – Це ж лише…
– Ні-ні-ні-ні-ні!
– Ану припини, бо ще й дупа пектиме! – гаркнув Луїс.
– Вона стомилася, Лу, – спокійно пояснила Рейчел.
– Так, я розумію. Потримай її за ногу.
Рейчел опустила Ґейджа і зафіксувала ногу Еллі. Луїс змащував її «Меркурохромом» попри все гучніший істеричний вереск дівчинки.
– Хтось вийшов на ґанок того будинку навпроти, – зазначила Рейчел і знову підхопила на руки Ґейджа, який поповз був кудись по траві.
– Чудово, – пробурчав Луїс.
– Лу, вона…
– Втомлена, я знаю, – він закрив пляшечку і похмуро зиркнув на дочку. – Ну ось і все. І зовсім не боляче! Визнай, Ейлін.
– Ні, боляче! Це боляче! Боооо…
У нього свербіли руки добре всипати їй, але він лише міцніше стиснув себе за ногу.
– Ти знайшов ключі? – запитала Рейчел.
– Ще ні, – відповів Луїс. Він застібнув аптечку і підвівся. – Я…
І раптом Ґейдж заверещав. Він не просто скімлив чи плакав, а справді верещав, крутячись на руках у Рейчел.
– Що з ним таке? – вигукнула Рейчел, сліпо підштовхуючи малого до Луїса. Ну звісно, чудова звичка: тільки-но малюк опиняється на межі смерті,
Канатний («манільський») папір світло-жовтого кольору використовується для пересилання великої кореспонденції.
Речовина слабкої антисептичної дії, певний час мала шалену популярність як замінник пекучого йоду. У 1998 році FDA (Управління продовольства і медикаментів) заборонило цей засіб через наявність у його складі ртуті. Попри це в Америці «Меркурохром» усе ще доступний у продажу.