Щиголь. Донна Тартт
я, а тоді замовк.
Я почувався нещасним. Перебування у світі старого, посеред його речей – у сонній підводній атмосфері цієї кімнати, її запилюженого оксамиту, її розкоші, її тиші, – зробило дуже гострим відчуття його втрати.
– Я радий, що він був не сам, – сказав Гобі. – Йому було б дуже тяжко.
Він затис перстень у руці, підніс кулак до рота й подивився на мене.
– О Господи. Та ти ж зовсім малюк, – сказав він.
Я ніяково всміхнувся, не знаючи, як мені на це відповісти.
– Пробач, – сказав він більш діловим тоном, певно, бажаючи мене підбадьорити. – Розумієш, я знаю, як йому було зле, я бачив його тіло. – Він, здавалося, шукав потрібні слова. – Перш ніж вони тебе туди кличуть, вони підчищають їх, як можуть, і застерігають, що видовище буде не з приємних. Ви й самі це розумієте, звичайно ж, але не можете підготувати себе до чогось подібного. Кілька років тому нашій крамниці дісталася ціла добірка фотографій Метью Бреді[27] – сцени з Громадянської війни, такі жахливі, що нам було дуже нелегко продати їх.
Я не сказав нічого. Я не мав звички втручатися в розмову дорослих, крім «так» або «ні», коли на мене тиснули, та все одно я був приголомшений. Упізнати тіло моєї матері викликали її друга Марка, який був лікарем, але ніхто мені про це багато не розповідав.
– Пам’ятаю, якось я читав оповідання про солдата, це було, здається, в битві під Шайло[28]. – Він звертався до мене, але не приділяв усієї своєї уваги мені. – Чи то під Ґеттісберґом? Солдат там так збожеволів від шоку, що почав ховати на полі битви птахів і білок. Під час перехресного вогню гинуло також багато малих звірят. Безліч крихітних могилок.
– Під Шайло за два дні загинуло двадцять чотири тисячі людей, – вихопилося в мене.
Його погляд тривожно зупинився на мені.
– П’ятдесят тисяч полягли під Ґеттісберґом. Це стало результатом застосування нової зброї. Куль Міньє та магазинних гвинтівок. Тому там і поклали стільки трупів. У нас в Америці була окопна війна ще до Першої світової. Більшість людей про це не знають.
Я бачив, що він не певний, як зреагувати на мої слова.
– Ти цікавишся Громадянською війною? – запитав він після тривалої паузи.
– Можна сказати й так, – різко відповів я.
Я знав багато про польову артилерію федеральної армії, бо писав на цю тему роботу, так напхавши її технічними подробицями й фактами, що вчитель наказав мені переписати її, і я також знав про фотографії вбитих під Антіетамом, які зробив Бреді: я бачив ці фото в Інтернеті, знімки хлопців, залитих кров’ю під носом і біля рота.
– Ми з класом шість тижнів вивчали добу Лінкольна.
– Бреді мав фотостудію недалеко звідси. Ти коли-небудь її бачив?
– Ні.
У мені мало не виникла якась думка, щось істотне й невисловлюване, пов’язане зі згадкою про тих солдатів із блідими обличчями. Але думка відразу й зникла, лишився тільки образ: мертві розкарячені хлопці, що дивляться в небо.
Мовчанка, яка запала, була нестерпно болісною. Схоже, жоден із нас не знав, що говорити
Метью Бреді (1822–1896) – один із перших американських фотографів, відомий своїми знімками Громадянської війни.
Велика битва Громадянської війни в США, відбулася 6–7 квітня 1862 року.