Американський психопат. Брет Істон Елліс
класу і забезпечити літнім людям соціальний захист, зберігати природні ресурси та заповідники і знизити вплив політичних комітетів.
Люди за столом збентежено дивляться на мене, навіть Сташ, але мене несе.
– З погляду економіки, у нас все одно безлад. Треба знайти спосіб притримати рівень інфляції та зменшити дефіцит. Нам також треба забезпечити безробітних навчанням та роботою і захистити існуючі американські робочі місця від імпортних конкурентів. Треба зробити Америку лідером нових технологій. Водночас, треба подбати про економічний ріст та розвиток бізнесу і тримати оборону проти федеральних податків на прибуток, знизити відсоткові податки, дати більше можливостей для розвитку малого бізнесу і контролювати злиття великих корпорацій.
Прайс мало не виплюнув свій «Абсолют» після цієї фрази, але я намагаюся подивитися кожному з них у очі, особливо Ванден, котра, якщо позбудеться зелених пасм, шкіряного одягу, трохи порожевіє (може, піде на аеробіку) і вдягне блузу, наприклад від «Лора Ешлі», може бути гарненькою. Але чому вона спить зі Сташем? Він незграбний, блідий, волосся погано підстрижене, і принаймні десяток фунтів[15] зайвої ваги, його м’язи під чорною футболкою вочевидь не в тонусі.
– Але не можна ігнорувати наші соціальні потреби. Треба, аби люди припинили зловживати соціальним забезпеченням. Треба забезпечити безпритульних їжею та дахом над головою, протистояти расовій дискримінації, захищати громадянські права і рівні права для жінок, однак змінити законодавство про аборти так, щоб захистити право на життя і водночас зберегти для жінки свободу вибору. Також ми мусимо контролювати потік нелегальних іммігрантів. Треба заохочувати повернення до традиційних моральних цінностей, заборонити демонструвати секс та насильство по телебаченню, в кіно, у поп-музиці – всюди. Найважливіше, треба виховувати громадянську відповідальність та менше матеріалізму в молоді. Я допиваю свій віскі. За столом панує мовчанка, всі дивляться на мене. Кортні посміхається, вона начебто задоволена. Приголомшений Тімоті недовірливо хитає головою. Евелін, спантеличена тим, у якому напрямку пішла розмова, важко підводиться з-за столу і питає, чи хоче хто-небудь десерт.
– У мене є… шербет, – говорить вона заціпеніло. – Ківі, карамболь, черімоя, кактусовий плід і… як його… – вона припиняє монотонно, наче зомбі, перераховувати наповнювачі й намагається згадати останній. – О, так, японська груша. Усі мовчать. Тім швидко зиркає на мене. Я дивлюсь на Кортні, потім – на Тіма, далі – на Евелін. Наші з нею очі зустрічаються, і вона стурбовано переводить погляд на Тіма. Я теж на нього дивлюсь, потім – на Кортні, потім – знову на Тіма, який ще раз зиркає на мене, перш ніж повільно, невпевнено відповісти:
– Мені кактусову грушу.
– Кактусовий плід, – виправляє Евелін.
Я підозріло дивлюсь на Кортні і, коли вона каже «черімоя», промовляю «ківі», і Ванден також говорить «ківі», а Сташ тихо, але чітко вимовляючи кожен склад – «шоколадні крихти».
Тривога на обличчі Евелін, коли
Приблизно 5 кг.