Бог завжди подорожує інкогніто. Лоран Гунель
багета, добре пропеченого, – сказала літня жінка.
– Перепрошую, – сказав я продавчині, – я передумав. Шкода, але я, зрештою, таки також візьму половину багета.
– Гей, та пан не знає, чого хоче, – сказала вона різким голосом, беручи іншу половину багета, відрізану для бабусі.
Я весь палав, аж спітнів.
– Шістдесят центів із пані і стільки ж – із пана.
– Прошу пані?
– Я ще думаю, – відповіла дівчина, дивлячись на тістечка, вочевидь, із відчуттям провини.
Їй треба було оцінити кількість калорій у кожному.
– Пан іще має проблеми? – запитала продавчиня підозріло.
– Слухайте… я справді перепрошую… я знаю, що це дратує, але… хліб для тостів. Думаю, що мені треба саме хліб для тостів. Точно. Хліб для тостів!
Вона подивилася на мене, не приховуючи роздратування. Я не насмілювався обернутися, але мені здавалось, що покупці позаду зараз схоплять мене за комір і викинуть геть.
Зітхнувши, вона повернулася, аби взяти хліб для тостів.
– Стійте. Зупиніться. Зрештою…
– Так? – запитала вона злим голосом, на межі зриву.
– Я… нічого не візьму, нарешті я вирішив. Дякую. Перепрошую… дякую.
Я повернувся й пішов крізь усю чергу покупців із похиленою головою, не дивлячись на неї. Я вийшов бігцем, як крадій.
Водій чекав на мене, відчинивши дверцята, наче перед міністром, але мені було так соромно, як малому хлопцю, котрого спіймали на крадіжці цукерки з вітрини. Я заскочив у «мерседес», обливаючись потом.
– Ти червоний, як ті британці, що приїздять засмагати на Лазуровий берег, – сказав Дюбрей, дуже задоволений.
– Не смішно. Геть не смішно.
– Бачиш, треба було тебе трохи сильніше штовхнути. Але обіцяю – за кілька тижнів ти будеш здатний робити це запросто.
– Але мені це не цікаво! Я не зануда! Терпіти не можу зануд, які дратують, вимагають, аби всі бігали через їхні забаганки! Я не хочу бути схожим на таких!
– Але йдеться не про те, щоб нудити. Я не змушуватиму тебе кидатися з крайнощів у крайнощі. Я просто хочу, щоб ти міг отримати бажане, не боявся трошки потурбувати людей. Але хто зміг максимум – зможе мінімум. Тому я спонукатиму тебе робити трохи більше, ніж потрібно, щоб ти почувався зручно, коли просиш те, що природно просити.
– То що буде наступним етапом?
– Найближчим часом ти будеш відвідувати щонайменше три різні хлібівні щодня і двічі просити замінити те, що тобі дали. Нічого складного.
У порівнянні з тим, що я щойно пережив, це було прийнятним завданням.
– Протягом якого часу?
– Поки для тебе це не стане природним і тобі не треба буде докладати зусиль. Пам’ятай: ти можеш вимагати, але бути при цьому ввічливим. Необов’язково бути хамом.
«Мерседес» зупинився біля мого будинку. Владі вийшов і відчинив дверцята. Війнуло свіжим повітрям.
– Приємного вечора, – попрощався Дюбрей.
Я вийшов, не відповідаючи.
Етьєн вислизнув з-під сходів, витріщившись на автівку.
– Ти ба, пан веселяться, – сказав він, наближаючись.
Він узяв шапку й