Бог завжди подорожує інкогніто. Лоран Гунель
не через мудрість і правильне сприйняття ситуації – ні, ти казав це із жалем. Це покірливе приймання ситуації, ти навіть іноді сам кажеш, що то не був твій вибір. А тоді… часом ти починаєш навіть жалітися. Усе це свідчить про те, що ти підладився під роль жертви, потураєш цьому.
– Можливо, я й прийняв цю роль – несвідомо, – але я зовсім не потураю!
– Потураєш. Ти вимушено шукаєш у цьому переваги. Так працює наш мозок: щоразу він веде нас до того, що вважає за «найкращий вибір». Себто впродовж життя за кожної ситуації твій мозок обирає, що ти вмієш робити, щоб отримати те, що здається тобі найзручнішим, що дасть найбільше переваг. У всіх так. Проблема лише в тому, що ми не маємо доступу до всієї палітри вибору… Деякі люди розвивають своє ставлення до плину речей, відпрацьовують манеру поведінки. Тому, коли настає та чи інша ситуація, їхній мозок має широку гаму можливих реакцій. Інші ж роблять більш-менш одне й те саме – тому й арсенал їхній не збільшується, і, відповідно, наявний вибір їх геть не влаштовує…
Наведу тобі конкретний приклад: уяви суперечку двох незнайомців на вулиці, коли один з них несправедливо дорікає другому. Якщо в цього другого асортимент реакцій немов арфа зі струнами, він може обирати, яку струну смикати. Може, наприклад, пояснити першому, що той помиляється, чи звести критику нанівець жартами й гумором, а чи понаставити незручних запитань, щоб перший почав виправдовуватися. Або ж він може поставити себе на його місце, спробувати зрозуміти витоки дорікань, виправити помилку, зберегти добрі стосунки – чи зрештою проігнорувати й узагалі піти геть своїм шляхом… Так от, якщо він здатний на це все, його мозок має багато можливостей відповісти і є висока вірогідність того, що він обере найкращий з варіантів, що служить його інтересам, надає йому переваги. А тепер уяви, що йдеться про когось, хто взагалі не знає, як цим користуватися, – найвірогідніше, у такого буде лиш один вибір: почати ображати другого чи схилитися й підкоритися. У будь-якому із цих двох випадків це буде його найкращий вибір.
– Ви зараз кажете, що я дещо обмежений, чи як?
– Скажімо так: у специфічному контексті, у якому речі відбуваються не так, як ти волів би, – дійсно, у тебе мало вибору; ти, найімовірніше, так чи інакше прийматимеш позицію жертви.
– Уявімо, що це правда: які ж мої переваги в такому разі?
– Як я вчора переконався, тобі подобається щось робити для інших зі сподіваннями на вдячність за твої «жертви». А по тому ти трохи любиш побідкатися, щоб тебе пожаліли – таким чином ти намагаєшся здобути симпатію. Між нами кажучи, то пусте: доведено, що людям подобаються лише ті, хто свідомо робить вибір і живе так, як справді хоче. Зрештою, твій плач Єремії подобається лише тобі самому…
– Попри це, об’єктивно – справді об’єктивно – я мав менше шансів на старті в житті, ніж інші. Почати хоча б із соціального прошарку, із якого я вийшов. Шкода, але набагато легше бути щасливим, якщо народитися в зручному середовищі, в якому є все, чого хочеться.
– Припини! Це все дурість.
– Зовсім ні! Усі соціологи