Дракула. Брем Стокер
навіщо іще потрібні надгробки, га? Нумо поясніть мені, міс!
– Мабуть, щоб зробити приємність родичам померлих.
– Щоб зробити приємність родичам померлих?! – Старий вимовив цю фразу глузливим тоном. – А хіба приємно буде їхнім родичам, коли всі довкола знатимуть, що це – брехня? – Він тицьнув пальцем на камінь біля наших ніг, що колись упав набік і використовувався як підставка для лавки недалеко від краю урвища. – Прочитайте, що написано на цьому камені, – попросив він.
З мого місця літери виднілися догори ногами, але Люсі, сидячи трохи поодаль, мала змогу придивитися краще, тож вона нахилилася і прочитала: «Вічна пам’ять Джорджу Кенону, котрий загинув, сподіваючись на чудесне воскресіння, коли кинувся вниз зі скелі на мисі Кетлнес. Цей пам’ятник спорудила скорботна мати своєму улюбленому синові. Він був у неї єдиним сином, а вона була вдовою».
– І що ж тут смішного, містере Свейлз? – коментар Люсі прозвучав дуже серйозно і аж надто суворо.
– Ви не вбачаєте в цьому нічого смішного? Ха-ха! Звідки ж вам знати, що його убита горем мати була мегерою і ненавиділа свого сина за те, що той був байстрюком, та ще й несповна розуму, котрий ненавидів її так, що покінчив життя самогубством, аби тільки мати не змогла отримати страховку, яку вона на нього оформила. Цей молодик розніс собі голову пострілом зі старовинного мушкета, яким вони відлякували ворон. Ось яким чином він гепнувся зі скелі. Що ж до сподівань на чудесне воскресіння, то я часто сам чув, як він казав, що сподівається потрапити до пекла, бо його набожна мати безсумнівно потрапить до раю, а йому б не хотілося там з нею зустрічатися. Тож якої ви тепер думки про цей камінь? – Дідуган постукав по ньому палицею, – Напис на ньому є щонайменше суцільною брехнею, еге ж? Хіба ж не смішно буде архангелу Гавриїлу, коли до нього приплентається самогубець Джордж з важким надгробком на спині й попросить взяти цей камінь як доказ?
Я не знала, що відповісти, але тут Люсі підвелася і, змінюючи напрям розмови, сказала:
– І навіщо ви нам про це розповіли? Це моя улюблена лавка, і я не хочу її міняти; як я тепер на ній сидітиму, знаючи, що піді мною – могила самогубця?
– Це не зашкодить вам, красунечко, а бідолаха Джорді не тямитиме себе від радості, коли у нього на колінах сидітиме така гарненька дівчинка. Нічого поганого з вами через це не станеться. Ось я, наприклад, часто сидів на цьому місці останні двадцять з гаком років, і нічого поганого зі мною не трапилося. Нехай вас не лякають ті, хто лежить – чи мусить лежати – у вас під ногами. Ви ще встигнете настрахатися, коли побачите, як зникнуть всі надгробки і цвинтар стане схожим на вкрите стернею поле. А ось і годинник вдарив, отже, я мушу йти. До ваших послуг, панночки! – і старий пошкутильгав геть.
Ми з Люсі ще трохи побули на цвинтарі – перед нами відкривався такий чудовий краєвид, що, милуючись ним, ми взяли одна одну за руки та й сиділи собі, а вона знов і знов розповідала мені про Артура та їхнє майбутнє одруження. Від почутого мені стало трохи тоскно і тривожно на душі, бо вже цілий місяць