Дракула. Брем Стокер
що поїдає свої жертви живцем; його пристрастю є увібрати в себе якомога більше чужих життів, і він збирається досягти цього накопичувальним способом. Пацієнт згодував багато мух одному павукові, потім згодував багато павуків одній пташці, а потім хотів згодувати багато пташок одному котові. Якими були б його подальші кроки? Мабуть, варто було б довести експеримент до його логічного завершення. Це можна було б зробити, маючи достатньо вагомий мотив. Науковці зневажливо ставляться до вівісекції,[5] але погляньте лишень на її незаперечні результати! Чому б не розвивати науку в її найважчому і найважливішому аспекті – вивченні мозкової діяльності? От якби мені пізнати хоч одну таємницю хворого мозку, отримати ключ до фантазій хоч одного божевільного – тоді я мав би змогу підняти свою галузь науки до таких висот, у порівнянні з якими фізіологія Бердона-Сандерсона або наука Фер’є про мозок виглядали б вельми жалюгідно. От якби мати достатньо вагомий мотив! Але не слід мені надто багато про це думати, аби зайвий раз не спокушатися. Наявність достатньої мотивації допомогла б схилити шальки терезів на мій бік – а може, я теж маю геніальний мозок?
Як же неординарно і послідовно міркував цей чоловік! Втім, певною мірою це притаманне усім психічно хворим. Цікаво, а у скільки чужих життів він оцінює життя людини – може, лише в одне? Він підбив баланс надзвичайно точно, а сьогодні розпочав нову серію записів. А чи багато нас, нормальних людей, розпочинають з чистого аркуша кожен день свого життя?
Здавалося, лише вчора все моє попереднє життя закінчилося зі смертю моєї надії, і я воістину почав нове життя з чистого аркуша. І так триватиме доти, доки Головний Бухгалтер не закриє мій гросбух, звівши баланс до плюса чи мінуса. Ох, Люсі, Люсі! Не можу на тебе сердитися, не можу сердитися і на мого друга, чиє щастя стало і твоїм; мушу лише без надії сподіватися і працювати, працювати, працювати!
От якби я мав мотив так само сильний, як і той, що його має мій божевільний «приятель»! Мотив добрий і безкорисливий, який би спонукав мене до праці, бо праця єдина дає справжнє щастя.
26 липня. На душі в мене – тривога, а написання цих рядків дещо заспокоює, це приблизно так само, як нашіптувати щось самій собі і водночас самій же до цього і прислухатися. А ще у стенографічних знаках є одна особливість, що відрізняє стенографію від звичайного письма. Я засмучена через Люсі й через Джонатана. Певний час я не отримувала від нього листів і дуже непокоїлася; але вчора милий містер Хокінс, завжди такий люб’язний, переслав мені від нього вісточку. Ще раніше я написала йому і поцікавилася, чи не отримував він листів від Джонатана, і містер Хокінс відповів, що саме отримав адресованого мені вкладеного листа. Це лише один рядок, написаний із замку Дракули, і в цьому рядку йдеться, що Джонатан ось-ось збирається вирушити додому. Я не розумію такої стислості – це так несхоже на Джонатана, і саме це мене турбує. А тут іще Люсі, попри начебто добрий стан здоров’я, нещодавно відновила сво�
Вівісекція