Проект «Україна». Австрійська Галичина. Отсутствует
понятійно-термінологічного апарату, а також окремої національності. Етнічна окремішність української спільноти, на думку польського політикуму, була штучно вигаданою та базувалася лише на східному обряді, який поряд з юліанським календарем, «язичієм» та кирилицею, створював небезпечну передумову для її етнокультурної спорідненості з Московщиною. «Нерозвинутість» української мови стала приводом до обмеження її вжитку у навчальному процесі середніх шкіл та Львівського університету.
Третій етап (1873–1905) розвитку політичних органів влади у Галичині пов’язують із запровадженням прямих парламентських виборів та демократизацією виборчого права. За новим виборчим порядком до Державної ради від 2 квітня 1873 р. також реалізовувався уже згаданий цензово-куріальний модус голосування, проте знижувався віковий ценз до 24 років, запроваджувалось «письмове» голосування бюлетенями[53]. При цьому мандатна квота для Галичини збільшилася: у 1861 р. Галицький сейм висилав до Палати послів Державної ради 38 (11,1 %) делегатів з 343; у 1868 р. – 38 (18,7 %) з 203; у 1873 р. прямими виборами було обрано 63 (17,8 %) з 353 послів. На І курію великої земельної власності припадало 20 мандатів, на ІІ курію міст – 13, на ІІІ курію торгово-промислових палат (від Кракова, Львова, Бродів) – 3, на IV курію сільських громад – 27. Водночас зберігалися ті ж принципи організації виборів, що і до Галицького сейму, проте на парламентських виборах намісник одержав право сам призначати усіх виборчих комісарів, які на місцях формували виборчі комісії, наглядали за дотриманням виборчого законодавства та слідкували за громадським порядком[54].
Запровадження прямих парламентських виборів безпосередньо залучило національні спільноти до формування Державної ради, активізувало процес кристалізації їх політичних програм та пришвидшувало структуризацію політичних сил, що у підсумку значно політизувало суспільство. Незважаючи на поступове розширення кола виборців, галицькі українці у Державній раді залишалися невідповідно представленими до чисельності їх спільноти.
Таблиця 3
Поступово також відбувалася демократизація виборчого права та його процедурне оформлення. Парламентський виборчий закон від 4 жовтня 1882 р. закріпив зниження майнового цензу в І курії з 100 до 80 гульденів та у ІІ курії встановив його рівень у 5 гульденів, за рахунок чого у містах відбулося значне розширення кола виборців. Водночас у ІІ курії запроваджувались прямі вибори[57]. У 1877 р., 1878 р., 1880 р., 1881 р., 1883 р., 1884 р., 1886 р., 1890 р., 1893 р. вносилися зміни до структури виборчих округів у Галичині.
Згідно з новими змінами до парламентського виборчого законодавства від 14 червня 1896 р. у сільських громадах запроваджувалась додаткова V курія загального голосування з прямими виборами. У ІV курії сільських громад активне та пасивне виборче право
Уперше голосування бюлетенями у краї запроваджувалось на виборах до громадських рад м. Кракова та м. Львова.
Gesetz vom 2. April 1873, betreffend die Wahl der Mitglieder des Abgeordnetenhauses des Reichsrathes // R. G. Bl. – Jahrgang 1873. – Stück ХV. – Nr. 41. – S. 165–192.
Галицька делегація у Державній раді нараховувала лише 37 послів.
Gesetz vom 4. Oktober 1882, womit einige Bestimmungen der Reichsrathswahlordnung (Gesetz vom 2. April 1873, R. G. Bl. Nr. 41) abgeändert werden // R. G. Bl. – Jahrgang 1882. – Stück LIV. – Nr. 142. – S. 549–553.