Моя неймовірна подруга. Елена Ферранте
насправді, було те, що вчителька Олів’єро намагалася приводити нас, передусім, у класи, де можна було б принижувати не стільки школярок і вчительок, скільки школярів і вчителів. А директор з причин його не меншої таємниці підтримував передусім змагання цього типу. Пізніше я подумала, що в школі б’ються об заклад на гроші, можливо, навіть великі, з приводу тих наших змагань. Але я перебільшувала: можливо, це був просто спосіб дати вихід старим образам або дозволити директору тримати під каблуком менш майстерних або неслухняних вчителів. Справа в тому, що одного ранку нас двох, а тоді ми були в другому класі, привели не більш і не менш як у четвертий клас, четвертий клас вчителя Ферраро, де були Енцо Сканно, злий син продавця овочів і фруктів, і брат Марізи Ніно Сарраторе, якого я любила.
Енцо знали всі. Він був другорічником і принаймні двічі носив по класі на шиї плакат, на якому був зображений вчитель Ферраро, чоловік із сивим волоссям, стриженим під йоржика, високий і худий, з маленьким віспуватим обличчям, стривоженими очами, а під малюнком було написано «осел». Ніно, навпаки, був таким добрим, таким ніжним, таким тихим, що було видно всім, а особливо він подобався мені. Звичайно Енцо був менше нуля, по-школярськи кажучи, рахувалися з ним тільки тому, що він був жорстоким. Нашими супротивниками щодо розумових здібностей були Ніно і – першою чергою – Альфонсо Карраччі, третій син дона Акілле, дуже підготовлений хлопчик, з другого класу, як і ми, який виглядав менш ніж на свої сім років. Було очевидно, що вчитель викликав його в четвертий клас, тому що більше покладався на нього, ніж на Ніно, який був майже на два роки старший.
Було трохи нервозності між Олів’єро та Ферраро через це несподіване покликання Карраччі, але змагання почалося перед класами, зібраними в одному приміщенні. Нас попросили провідмінювати дієслова, виконати вправи з таблиці множення, виконати чотири математичні операції, спочатку на дошці, а потім порахувати в думці. З цих конкретних обставин мені запам’яталося три речі. По-перше, маленький Альфонсо Карраччі розгромив мене відразу, він був спокійний і точний, але було добре, що він не насолоджувався перемогою наді мною. По-друге, Ніно Сарраторе, як не дивно, не відповів майже на жодне запитання, його погляд був осклянілий, ніби він не розумів, про що його питають вчителі. По-третє, Ліла ліниво вистояла проти сина дона Акілле, її ніби не хвилювало, що він міг її перемогти. Картина пожвавилася тільки тоді, коли ми перейшли до арифметичних дій, додавання, віднімання, множення та ділення. Альфонсо, незважаючи на лінощі Ліли, яка іноді стояла мовчки, нібито не почула запитання, почав давати збої, першою чергою роблячи помилки при множенні та діленні. Проте, якщо син дона Акілле відступав, Ліла також була не на висоті, тоді здавалося, що вони більш-менш рівні в майстерності. Але в якийсь момент сталося непередбачене. Двічі, коли Ліла не відповіла й коли Альфонсо помилився, можна було почути сповнений презирства голос Енцо Сканно, який з задньої парти повідомляв правильний результат.
Це