Протистояння. Том 1. Стівен Кінг
подумав: «Ну, тепер Карла має те, що хотіла, і зле від цього нікому не буде, хіба що їй самій, а раз людина не знає, що їй болить, то, певне, болю й немає». Я помилився. Я помилявся й раніше, та так серйозно – ніколи.
Він простягнув руки й ніжно, проте дуже міцно взяв Карлу за плечі.
– А тепер я маю тобі дещо сказати. Як твій чоловік. Якщо Френні потрібно десь жити, вона, як і раніше, може лишитися в нас. Якщо їй будуть потрібні гроші, вона, як і раніше, візьме їх із мого гаманця. І якщо вона вирішить залишити дитину, ти допоможеш їй улаштувати належний дитячий душ.[64] Ти, певне, думаєш, що ніхто не з’явиться, та в неї є друзі, гарні друзі, і вони прийдуть. І скажу тобі ще дещо. Якщо вона захоче похрестити дитину, то ми зробимо це просто тут. Тут, у цій клятій вітальні.
У Карли відвисла щелепа, і з рота почувся якийсь звук. Спершу він був дивовижно схожим на свист чайника, який лишили на гарячій плиті, а тоді перетворився на пронизливе виття.
– Пітере, твій власний син лежав у труні посеред цієї кімнати!
– Так. Саме тому я не можу придумати кращого місця, щоб охрестити новонародженого, – сказав він. – У ньому буде Фредова кров. Жива кров. Сам Фред помер багато років тому, Карло. Перетворився на їжу для хробаків.
Зачувши таке, вона закричала й затулила вуха. Він нагнувся та опустив її руки.
– Проте хробаки ще не дісталися до Френні та її дитини. Байдуже, як її зачали, – вона жива. Карло, ти поводишся так, наче хочеш прогнати власну дочку. І що тоді в тебе лишиться? Лише ця кімната й чоловік, який зненавидить тебе за цей учинок. Якщо ти це зробиш… того дня поряд із Фредом могли лежати й ми з Френні – не бачу різниці.
– Я хочу піти нагору й лягти, – сказала Карла. – Мене нудить. Гадаю, краще лягти.
– Я допоможу, – озвалася Френні.
– Не смій мене чіпати. Лишайся тут, із батьком. Здається, ви з ним уже все вирішили. Спланували, як зруйнувати мене в очах усього міста. Чому б тобі одразу не перебратися до моєї вітальні, га, Френні? Чому б не нанести багна на килим, не взяти попелу з каміна та не насипати його в годинник? Чому б і ні? Чому б і ні?
Вона засміялась і проштовхнулася повз Пітера в коридор. Жінка хиталася, як п’яна. Пітер спробував обійняти її за плечі. Карла вишкірила зуби й засичала на нього, наче кішка.
Її сміх перейшов у плач, і Карла повільно пішла нагору, тримаючись за махагонієві перила, щоб не впасти. Те рюмсання було таким болючим і безпорадним, що Френні хотілося водночас і кричати, і блювати. Обличчя в батька посіріло й мало колір брудного простирадла. На горішній сходинці Карла розвернулася й хитнулася так загрозливо, що на мить Френні здалося, наче вона зараз упаде й покотиться донизу. Карла глянула на них так, наче хотіла щось сказати, а тоді знову відвернулася. За мить двері спальні зачинилися й заглушили її скривджений плач.
Френні з Пітером вражено подивились одне на одного широко розплющеними очима. Годинник незворушно продовжував відлічувати час.
– Усе владнається, – спокійно мовив Пітер. –
Дитячий душ – американська традиція влаштовувати вечірку з нагоди народження дитини. Зазвичай свято організовують за кілька місяців до самого народження.