Відьмак. Сезон гроз. Анджей Сапковський
до буцегарні. Тобі ж це відомо, вірно?
– Тобі немає потреби доводити, що ти це можеш.
– Я воліла б і не робити так, кажу з рукою на серці.
Вона поклала долоню на декольте в очевидному намірі притягти туди його погляд. Він удав, що цього не помітив, знову втік поглядом у бік Мозаїки. Литта відкашлялася.
– А щодо «квита», чи то твоєї частини у виграній суперечці, – сказала, – то ти правий. Належить тобі. Я не відважуся запропонувати тобі гроші… Але що ти скажеш про необмежений кредит у «Natura Rerum»? Під час твого тут перебування? Через мене твій минулий візит до австерії закінчився, не розпочавшись, тож тепер…
– Ні, дякую. Я оцінив наміри та бажання. Але дякую, ні.
– Ти впевнений? Що ж, ти точно впевнений. Навіщо я тільки згадала… про буцегарню. Ти мене спровокував. І увів в оману. Твої очі, ці дивні мутовані очі, такі на перший погляд щирі, безперестанно дурять… І вводять в оману. Ти не щирий, ні. Знаю, знаю, в устах чародійки це комплімент. Саме це ти й хотів зараз сказати, вірно?
– Браво.
– А чи вистачить тебе на щирість? Якби я її забажала?
– Якби ти про неї попросила.
– Ах. Ну нехай так. Тож прошу. Що призвело до того, що саме Йеннефер? Що вона, а не хтось інший? Ти б зумів це окреслити? Назвати?
– Якщо це знову предмет застави…
– Це не предмет застави. Чому саме Йеннефер із Венґерберга?
Мозаїка з’явилася, наче тінь. З новою карафкою. І тістечками. Ґеральт зазирнув їй в очі. Вона відразу відвернулася.
– Чому Йеннефер? – повторив він, дивлячись на Мозаїку. – Чому саме вона? Відповім щиро: я сам не знаю. Є такі жінки… Вистачить одного погляду…
Мозаїка відкрила рота, ледь хитнула головою. Негативно й перелякано. Вона знала. І благала, аби він припинив. Але він уже далеко зайшов у цій грі.
– Є жінки, – він і далі мандрував поглядом по фігурі дівчини, – які притягують. Наче магніт. Від яких очей не можна відвести…
– Облиш нас, Мозаїко, – у голосі Литти можна було почути скрегіт льодяної брили, що треться об залізо. – А тобі, Ґеральте з Рівії, я дякую. За візит. За терпіння. І за щирість.
Розділ 6
Меч відьмачий (мал. 40) тим особливий, що є він начебто комплексом інших мечів, п’ятою есенцією того, що в іншій зброї найкраще. Пречудова сталь і спосіб ковки, ґномським гутам та кузням притаманна, надають клинку легкість, але й надзвичайну пружинистість. Нагострено відьмачий меч також ґномським способом, способом, додамо ми, таємним та таким, що таємницею залишиться на віки вічні, бо гірські карли в секретах своїх дуже затяті. А мечем, що ґномами вигострений, кинуту в повітря шовкову хустку навпіл розрубати можна. І такий самий фокус – а ми знаємо про те від очевидців – своїми мечами й відьмаки вміли виробляти.
Недовга вранішня гроза та дощ ненадовго зробили повітря свіжішим, потім сморід сміття, підгорілого жиру й зіпсутої риби, принесений бризом від Пальміри, знову