Відьмак. Сезон гроз. Анджей Сапковський
У нас, королю, економіка вільного ринку. Не втручайся, дуже прошу, у джерело моїх прибутків. Бо прибутки мої, як ти добре знаєш, це також прибутки Капітулу й усього братства. А братство геть погано реагує на спроби ущемлення своїх прибутків.
– Чи не намагаєшся ти мені погрожувати, Нейд?
– З чого б то? Мало того, я заявляю про допомогу й співпрацю, що заходить ген як далеко. Знай, Белогуне, що якщо через експлуатацію та грабунки, які ти впроваджуєш, дійде в Кераці до безладдя, якщо запалає тут, пишномовно кажучи, смолоскип бунту, якщо підніметься бунтівний мотлох, аби витягнути тебе звідси за шию, скинути з трону й відразу після того повісити на сухій гілляці… Тоді зможеш розраховувати на моїх побратимів. На чародіїв. Прийдемо ми з допомогою. Не допустимо ані заколотів, ані анархії, бо й нам вони не з руки. Тож отримуй і примножуй багатство. Примножуй спокійно. І не перешкоджай примножувати іншим. Дуже прошу й добре тобі раджу.
– Радиш?! – аж захлинувся, устаючи зі стільця, Зандер. – Ти радиш?! Батькові?! Батько є королем! Королі порад не слухають, королі наказують!
– Сідай, сину, – скривився Белогун, – і сиди тихенько. А ти, чарівнице, слухай сюди. Маю тобі дещо сказати.
– Ну?
– Я беру собі нову дружину… Сімнадцять рочків… Вишенька, скажу тобі. Вишенька на кремі.
– Вітаю.
– Роблю я це з поглядів династичних. Через турботу про спадкоємність і лад у державі.
Егмунд, який доти мовчав, наче камінь, підвів голову.
– Спадкоємність? – гарикнув, а злий блиск його очей не оминув уваги Литти. – Яку таку спадкоємність? Ти маєш шістьох синів і вісім дочок, враховуючи побічних! Мало тобі?
– Сама бачиш, – махнув кістлявою рукою Белогун. – Сама бачиш, Нейд. Мушу подбати про спадкоємність. Чи маю залишити корону й королівство тому, хто таким ото чином звертається до батька? На щастя, я ще живу й правлю. І правити маю намір довго. Як уже сказав, я одружуюся…
– І?
– Якби… – Король почухав за вухом, глянув на Литту з-під примружених повік. – Якби вона… Моя нова дружина, значить… Звернулася до тебе по ті засоби… Забороняю тобі їх давати. Бо я проти таких засобів! Бо воно аморально!
– Можемо про те домовитися, – усміхнулася чарівно Корал. – Твоїй вишеньці, якщо вона звернеться, я їх не надам. Клянуся.
– Оце я розумію, – просяяв Белогун. – Ось, прошу, як ми чудово зуміли домовитися. На ґрунті взаємної поваги й обопільного порозуміння. Бо навіть відрізнятися треба ладно й складно.
– Це вірно, – втрутився Зандер. Егмунд напружився, вилаявся стиха.
– У межах поваги й порозуміння, – Корал накрутила рудий локон на палець, глянула уверх, на плафон, – а також піклуючись про гармонію та лад у твоїй державі… Маю певну інформацію. Довірену інформацію. Мені огидне доносительство, але шахрайство та злодійкуватість огидні мені ще більше. А йдеться, мій королю, про нахабні фінансові зловживання. Є ті, які намагаються тебе обкрадати.
Белогун