Протистояння. Том 2. Стівен Кінг
пронизливості, що якби поряд було щось кришталеве, воно б тріснуло. Він сіпав головою з боку в бік. На губах з’явилася піна. Руками побігли яскраві струмочки крові. Шестеро чоловіків, включно з Чуваком-Сміттєбаком, підняли хрест і поставили його в яму з цементом. Силует Гектора Дроґана корчився проти неба. Від болю він закинув голову назад, химерно вигнувши шию.
– …чиниться задля добробуту Людської Громади! – невблаганно кричав Моргун. – Це послання завершується суворим застереженням і вітаннями громадянам Лас-Веґаса. І хай пришпилять цей бюлетень, що засвідчує реальні факти, над головою відступника, і хай буде його відмічено печаткою Першого Громадянина, РЕНДАЛЛА ФЛЕҐҐА.
– О Господи, як БОЛИТЬ! – репетував згори Гектор Дроґан. – О Господи милий, Господи милий, о Господи, Господи, Господи!
Натовп не розходився мало не годину – кожен боявся, що про нього потім говоритимуть як про першого, хто не витримав. На більшості облич стояла відраза, на багатьох інших – подоба млявого збудження… та спільною їх ознакою був страх.
А от Чувак-Сміттєбак не боявся. Чого йому боятися? Він же не знав того чоловіка.
Геть не знав.
Була чверть по десятій, коли до кімнати Чувака-Сміттєбака зайшов Ллойд. Він глянув на Сміттєбака та сказав:
– Одягнений. Це добре. А я думав, що ти вже ліг.
– Ні, – відказав Сміттєбак. – Ще не сплю. А що?
– Настав час, Сміттєбачку, – Ллойд заговорив тихіше. – Він хоче тебе бачити. Флеґґ.
– Він?…
– Ага.
Чувак-Сміттєбак весь стрепенувся.
– Де він? За нього – життя, о так…
– Верхній поверх, – сказав Ллойд. – Він повернувся з узбережжя одразу по тому, як догорів Гек Дроґан. Коли ми з Білюком повернулися зі звалища, він був уже тут. Ніхто ніколи не бачив, як він зникає чи приходить, Сміттєбаче, та всі знають, коли він знову кудись зірвався. Або коли повернувся. Ну ж бо, ходімо.
Чотири хвилини по тому кабіна ліфта прибула на горішній поверх, і Чувак-Сміттєбак вийшов із ліфта з вибалушеними очима та сяючим обличчям. Ллойд із місця не зрушив.
Сміттєбак повернувся до нього.
– А ти не?…
Ллойд видушив жалюгідну посмішку.
– Ні, він хоче зустрітися з тобою наодинці. Щасти, Сміттєбаче.
І перш ніж він устиг сказати ще щось, двері ліфта зачинились, і Ллойд зник.
Чувак-Сміттєбак розвернувся. Він перебував у шикарному широкому коридорі. Там було двоє дверей, і дальші потроху прочинялися. Усередині чорніла темрява. Та Сміттєбак помітив, що в дверях стоїть якийсь силует. І очі. Червоні очі.
Чувак-Сміттєбак рушив до силуета. Серце повільно гупало в його грудях, у роті пересохло. Повітря робилося дедалі прохолоднішим. Горілі руки взялися сиротами. Десь глибоко в його нутрі у могилі перевернувся та зойкнув труп Дональда Мервіна Елберта.
А тоді все знову вляглося.
– Той самий Чувак-Сміттєбак, – промовив тихий, чарівний голос. – Як добре, що ти з нами. Просто чудово.
– За тебе…