Фет-Фрумос і сонце та інші балканські казки. Народна творчість
додому, відразу послав по неї сина зі сватами.
Справили пишне весілля. Скликали царів з усіх царств, покликали і батька нареченої. Усі гості дуже хотіли побачити ту дівчину, що її, доньку якогось каліки, бере за дружину царський син. Коли зібралися всі царі й усі свати, наставили їства і питва скільки душа бажала, – адже то був царський бенкет, увесь народ працював на нього!
Цар, що був свекром, наказав подавати батькові нареченої страви без солі. Почався бенкет. Цар, батько нареченої, не впізнав своєї доньки. Покуштував він однієї страви – скривився; покуштував іншої – знову скривився; подивився на стіл – миски й ложки з чистого золота, прикрашені самоцвітами, страви на вигляд одна одної краща, всі медом политі, але такі всі несмачні. Подивився цар, подивувався, але дуже був голодний і не втерпів, запитав свекра:
– Але ж, сусіде! – здивувався свекор. – Поглянь лишень, столи вгинаються від чудових страв, усе насипано в щонайдорожчі миски, перед кожним щонайдорожчі ложки й виделки! Пригощайся, їж, сусіде, для того й наставлено всього на столі, щоб їсти!
– Дарма ти удаєш, ніби нічого не розумієш! – сказав цар, батько нареченої. – Де таке чувано, щоб їли золото, срібло й дорогоцінні самоцвіти, щоб смажену курку заливали медом? Це ж так, ніби на столі й нічого немає. Без солі ніяка страва не смакує. Дай-но мені солі, треба посолити страви!
– А як не можеш обійтись без солі, навіщо ж доньку вигнав, щоб поневірялася в нужді та горі? – вигукнув свекор. – При собі ж ти лишив дочок, що любили тебе, як золото і срібло, як мед і самоцвіти та всілякі інші речі, без яких можна прожити на світі.
– Звідки ти все знаєш, сусіде? – не здавався цар.
– Знаю про це від своєї невістки, від нареченої; вона твоя найменша донька. Вона любила тебе найдужче, а ти, ласий до багатства, вигнав її. А тепер нехай ті дві твої доньки, багаті-пребагаті, солодко тебе годують.
Зрозумів тоді цар, що не можна на світі без солі жити. Як немає солі, немає і життя; простий народ бідує, живе без золота, без срібла, без самоцвітів, дехто за все своє життя і крапельки меду в роті не мав, а всі живі-здорові. Зрозумів тоді цар, що старші доньки любили не його, а саме багатство, відрікся від них і заповів своє царство найменшій, бо не мав сина, якому міг би залишити престол.
Пещена донька
Болгарська казка
Жили собі чоловік і жінка, і була в них донька така гарна, що батьки на неї надивитися не могли й не навчили її ніякої роботи. Не раз до неї вже й сватів засилали, а мати все одказувала:
– Дуже пещена в нас донька і робити нічого не вміє. Змерзне – кличе: «Затопіть!» Топимо, щоб зігрілася. А зігріється – гукає: «Гасіть!» – і ми гасимо.
Слухали таке свати й поверталися додому.
Якось прийшов до них літній чоловік та й каже:
– Чув я, що у вас гарна донька. Хочу взяти її за невістку.
Як і всім, мати сказала йому:
– Наша Богданка дуже пещена. І нічого робити не вміє.
А старий відповідає:
– Чого навчили,