Козацьке братство. Частина 2. Гетьман Шульга. Игорь Тихоненко
>
Всі імена героїв, назви населених пунктів і описані події в даній книзі є вигаданими, а будь-які збіги – випадковими
Зміст
1.Таємні похорони. 2. Повернення у Вишневе. 3. У пеклі. 4. Сумна звістка.. 5. Відьмина любов. 6. Поминання. 7. Батьківщина. 8.Загадкові вбивства. 9. Подія в лісі. 10. Від'їзд полковника Голованя. 11. Повернення на Січ. 12. Охота на відьму почалася. 13. Змова. 14. Сатанинська хата. 15. Розкриття змови. 16. Повернення полковника Голованя на Січь. 17. Козацька Рада. 18. Свято Івана Купала. 19. Вбивство відьми. 20. Повстання в Порубіжному. 21. Помста князя Вишневецького. 22. Підготування до походу. 23. Одужання Інги. 24. Приїзд знахаря. 25. Ворожба. 26. Сон Інги. 27. Від'їзд Інги на Запорізьку Січ. 28. У похід. 29. Нічні переговори. 30. Зустріч з Людасом. 31. Справедливий суд. 32. Від'їзд полковника Ружанського. 33. Шинкова бійка. 34. Битва з Людасом. 35. Битва з поляками. 36. Кривава тризна. 37. Зрадницька зустріч. 38. Зрада сотника. 39. Віщий сон. 40. Тривожна звістка. 41. Замах на Гетьмана. 42. Смерть Гетьмана. 43. Одужання Ружанського
44. На Запорізькій Січі.
1.Таємні похорони
Отець Євсій вбіг в церкву, впав на коліна перед іконою Спаса і почав несамовито молитися. Серце у нього скажено билося, руки тремтіли, думки в голові плуталися, перескакуючи з однією на іншу. Причина такого стану священика була одна – страх. Йому здавалося, що Спас з ікони дивиться на нього гнівним поглядом і говорить:
– Ну, гріховодник! Тепер тримайся! Покарання отримаєш за свої гріхи.
Коли дяк на кладовищі побачив дружину сотника Яворного, що випала з труни, то по її вигляду і стану, відразу зрозумів – це відьма. Відмовившись відспівувати покійну, він втік до церкви. Зараз дяк боявся не того, що порушив церковні канони і дозволив ховати сатанинського виродка, а того, якщо про це дізнаються в Києві в Синоді, то його точнісінько позбавлять сану священика.
Від дотику до плеча Євсій здригнувся і озирнувся. Біля нього стояв церковний староста Федір Пріщепа.
– Ти вже знаєш про то, що трапилося? – поцікавився дяк.
– Так, баби вже по селу гудуть.
– Що ж мені тепер робити? Треба відьму прибирати з кладовища. А як її чоловікові про це сказати? Сотник і вбити за таке може.
– Яворний разом з полком завтра виступає в похід. Ось через день і перепоховаємо її за кладовищенською землею. А там видно буде. З війни не всі повертаються. А якщо повернеться, скажемо, що ми виконували наказ архієрея, до якого дійшли чутки, що дружина сотника була, як би це сказати, не зовсім християнка, чи що.
– Не зовсім християнка! Добре говориш, – єхидно відмітив священик, – відьма вона була! Ось хто!
– Тихіше ти. Тут кричати не треба. Та ще в Божому храмі такі слова говорити. Тут треба по-тихому робити.
Наступного дня рано вранці сотник Яворний у складі полка Кульбаса виступив в похід.
Опівдні дяк Євсій, староста Пріщепа і чотири козаки були на кладовищі. Прибрали хрест з могильного горба і почали розкопувати місце поховання відьми. На кладовищі було пустинне. День був ясний, сонячний. Коли лопата одного з козаків ударилася об дошки труни, раптово піднявся вітер. Небо затягнулося хмарами. Згущувалися сутінки. Здавалося, що наступив вечір. Священик почав хреститися і бурмотіти якісь молитви. В повітрі над розритою могилою кружляли ворони. Порожню труну підняли з ями вгору. На дні лежала покійна з розплющеними очима. Але дивна справа, шкіра на обличчі панни Марилі очистилося від виразок і гнильних струпів, які ще вчора були на ній. Відьма здавалася не мертвою, а сплячою. Перед людьми відкрилася страшна картина: у розритій могилі лежала жінка надзвичайної краси. У темно-карих очах виблискували рубінові вогники. Чорне густе волосся, що відливає синявою, розкидалося в сторони. Під сорочкою, що туго обтягувала її стан, явно позначилися випуклі соски на пружних грудях. Тонка талія, різко переходила в пишні стегна округлої форми. Всі заніміли від побаченого.
Першим прокинувся, і заговорив староста:
– Наше щастя, що її зараз не бачить сотник Яворний. Він би не те, що перепоховати не дозволив би нам, а швидше за все, нас самих би тут закопав.
– Стояти нічого. Кладіть її в труну і скоріше йдемо звідси, поки немає нікого, – промовив дяк.
– Ось і добре, що немає нікого. Давайте зробимо так: могилу закопаємо, неначе нічого не відбулося. Хрест на місце поставимо, а самі мовчати будемо про все, що зробили. Краще не дратувати Яворного. Воно так для нас всіх спокійніше буде, – запропонував Федір Пріщепа.
Всі