Давид і Голіаф: Аутсайдери, невдахи і мистецтво перемагати гігантів. Малколм Гладуелл
Голіафу? На ньому були обладунки вагою понад сто футів. Він готувався до бою на близькій дистанції, під час якого він стояв на місці, стримуючи напади суперника своїми обладунками й завдаючи сильних ударів списом. Він дивився на Давида, який ішов до нього, спочатку глузливо, потім здивовано, а відтак із беззаперечним жахом – коли зрозумів, що битва, на яку він очікував, раптом набула іншого вигляду.
«Ти йдеш на мене з мечем, списом і дротиком, – сказав Давид Голіафу, – а я йду на тебе з іменем Усемогутнього Бога, Бога ізраїльського війська, якому ти кинув виклик. Сьогодні Господь віддасть тебе в мої руки і я поцілю в тебе та відрубаю тобі голову… Всі, хто тут зібрався, знатимуть, що Господь рятує не мечем або списом, тому що битва – це Господь, і він віддасть вас усіх у наші руки».
Давид двічі згадує меч і спис Голіафа, наче для того, щоб наголосити на фундаментальній відмінності їхніх намірів. Потім від дістає з пастушої сумки камінь, і цієї миті ніхто зі спостерігачів обабіч долини не вважає перемогу Давида за малоймовірну. Давид був пращником, а пращники запросто перемагають піхоту.
«Голіаф мав такі самі шанси перемогти Давида, – пише історик Роберт Доренвенд, – як будь-який мечник бронзової епохи в бою з супротивником, озброєним автоматом 45 калібру»[7].
Чому так багато непорозумінь щодо цього дня в долині Ела? На одному рівні двобій показує безглуздість наших припущень про силу. Цар Саул скептично ставиться до шансів Давида на перемогу, бо Давид малий, а Голіаф великий. Саул оцінює силу з позиції фізичної могутності. Він не бере до уваги той факт, що сила може проявлятись інакше – в порушенні правил, в заміні могутності на швидкість і несподіванку. Такої помилки припускається не лише Саул. На наступних сторінках я доведу, що в наш час ми й далі робимо цю помилку, і вона позначається геть на всьому – від виховання дітей і аж до боротьби зі злочинністю та порушенням порядку.
Проте є ще один, глибший аспект. Саул та ізраїльтяни думають, що їм відомо, хто такий Голіаф. Вони зміряють його поглядом і доходять передчасних висновків про те, на що він здатен. Однак насправді вони його не бачать. Істина полягає в тому, що Голіаф поводиться дивно. Його вважають за могутнього воїна. Але з його поведінки цього не видно. Він спускається в долину в супроводі помічника – слуги, який крокує попереду зі щитом. У стародавні часи щитоносці часто супроводжували лучників у бою, тому що солдат, у якого руки були зайняті луком і стрілами, не міг себе захистити. Та навіщо Голіафу, який викликає суперника на бій сам на сам, потрібна третя сторона зі щитом лучника в руці?
Ба більше, чому він каже Давидові: «Підійди до мене»? Чому Голіаф не може підійти до Давида? У Біблії описано, наскільки повільно рухається Голіаф – доволі дивне зауваження як на героїчного воїна, наділеного безмежною силою. Хай там як, чому Голіаф не реагує швидше, побачивши, що Давид спускається з пагорба без
Міністр оборони Ізраїлю Моше Даян – архітектор приголомшливої перемоги Ізраїлю в шестиденній війні 1967 року – також написав есе на основі історії про Давида й Голіафа. На думку Даяна, «Давид змагався з Голіафом не гіршою зброєю, а навпаки – кращою; його велич полягала не в готовності боротися зі значно дужчим суперником, а в умінні послуговуватися зброєю, яка дає перевагу й силу слабкій людині». (