Історія Лізі. Стівен Кінг
увімкнула телефон і поспішила геть, поки клятуща штуковина не почала дзеленчати знову. Надворі вже сідало сонце, і знявся сильний західний вітер, який пояснив їй, звідки взявся протяг, що просвистів повз неї, коли вона відчинила двері до свого ніколи не облаштованого до кінця кабінету, аби підняти слухавку після першого з тих двох дзвінків, які завдали їй сьогодні стільки прикрості: ніяких привидів тут немає, люба моя дитино. Їй здавалося, що сьогоднішній день тривав для неї не менш як місяць, але цей вітер, приємний і, в якомусь розумінні, дрібнозернистий, як той, який її обдував попередньої ночі, в її сні, заспокоїв і освіжив її. Вона пройшла від сараю до кухні, не боячись, що «Зак Маккул» десь чатує на неї поблизу. Вона знала, як звучать дзвінки, зроблені з мобільних телефонів: потріскуючи й іноді уриваючись. Скот пояснював це особливостями силових ліній, які він полюбляв називати «станціями живлення НЛО». Голос її приятеля «Зака» звучав у слухавці чисто і ясно, як дзвіночок. Цей космічний ковбой телефонував зі стаціонарного телефону, й вона дуже сумнівалася, що це її найближчий сусід дозволив йому подзвонити зі свого телефону, щоб він міг залякати її.
Вона взяла ключі від автомобіля й поклала їх до бічної кишені джинсів (забувши про те, що вона досі носить невеличкий блокнот Аменди у задній кишені – хоч вона і згадає про це в належний час); вона взяла також із собою більше кільце з усіма ключами від Скотового королівства, кожен із яких мав етикетку, зроблену акуратним почерком Лендона. Вона замкнула будинок, а потім замкнула й зовнішні розсувні двері сараю та двері до кабінету Скота нагорі зовнішніх сходів. Зробивши все це, пішла до свого автомобіля з лопатою на плечі, і її довга тінь ковзала поруч із нею по запилюженому подвір’ю в червонястому світлі червневого дня, яке швидко згасало.
ІV
Лізі й кривавий бул
(Психодіотизм у дії)
1
Поїздка до Аменди по нещодавно розширеному й замощеному Сімнадцятому шосе забирала не більш як чверть години, навіть якщо доводилося зупинятись біля світлофора, де Сімнадцяте перетиналося з дорогою до Гарлоу, прокладеною по дну глибокого рову. Лізі більшість часу, поки їхала, попри власну хіть, провела в роздумах про були загалом і про один конкретний бул зокрема – той, із яким вона вперше зустрілася. Цей бул не був тільки жар.
– Але одна маленька ідіотка з Лізбон-Фолз не побоялася вийти за нього заміж, – сказала вона собі, сміючись, і зняла ногу з педалі газу.
Ліворуч виринула крамниця Пейтла – помпи самообслуговування Техаської компанії на чистому чорному асфальті під сліпучими лампами денного освітлення, – і вона відчула надзвичайно сильне бажання зупинитися й купити пачку сигарет. Пачку добрих «Салем лайтс». І там-таки вона купить і смажених пиріжків Ніссена, які так любить Аменда, з дрібною начинкою, і кілька цукерок для себе.
– Ти божевільна дитино, – сказала вона, усміхаючись, і знову різко натиснула на газ. Крамниця Пейтла залишилася позаду. Вона їхала тепер з увімкненими фарами, хоча вечірнього