Мацюсеві пригоди. Януш Корчак
Не раз довгими вечорами сиділи вони з старим перед каміном, і Мацюсь залюбки слухав цікаві оповіді церемоніймейстера про короля-батька й королеву-матір, про придворний етикет, іноземні бали, парадні вистави в театрах та військові маневри, в яких брав участь король.
Мацюсеве сумління було не зовсім чисте. Оте листування з сином взводного він вважав великою своєю провиною, а таємне викрадення вишень та малини для Фелека гнітило Мацюся найдужче. Звісно, сад належав йому, звісно, ягоди він рвав не для себе, а для подарунка, одначе робив це потай, і хтозна, чи не заплямував він цим лицарську честь своїх великих предків.
Зрештою, в Мацюся було добре серце: сльози старого зворушили його. І можливо, Мацюсь знов зробив би помилку, зрадивши своє хвилювання, проте він своєчасно схаменувся і, ще дужче наморщивши лоба, холодно мовив:
– Я жду десять хвилин.
Церемоніймейстер вибіг. Завирувало в королівському палаці!
– Звідки Мацюсь дізнався? – горлав роздратований міністр внутрішніх справ.
– Що цей шмаркач надумав робити?! – збуджено крикнув прем’єр-міністр.
Але міністр юстиції закликав його до порядку:
– Пане прем’єр-міністре, закон забороняє на офіційних засіданнях так брутально обзивати короля. Приватно ви можете говорити, що забажаєте, а наша нарада є офіційною. Панові прем’єр-міністру вільно лише так думати, але не говорити.
– Нарада відкладається, – спробував захиститися переляканий старший міністр.
– Слід було оголосити завчасно, що ви зробите перерву засідання. Однак ви про це не подбали.
– Я забув, прошу пробачення.
Військовий міністр глянув на годинник:
– Панове, король дав нам десять хвилин. Чотири хвилини минуло. Отже, не будемо сваритися. Я людина військова і мушу виконувати королівський наказ.
Бідолашний прем’єр-міністр мав-таки підстави боятися; на столі лежав аркуш паперу, на якому виразно було написано синім олівцем: «Гаразд, хай буде війна». Легко було вдавати сміливого тоді, та важко тепер відповідати за нерозважливо написані слова. Зрештою, що сказати, коли король запитає, чому прем’єр-міністр тоді так написав? Адже ж все почалося з того, що після смерті старого короля міністри не хотіли визнавати Мацюся.
Знали про це всі міністри й навіть трохи зловтішалися, бо недолюблювали старшого міністра за те, що той надміру командував і був страшенно пихатий. Ніхто з них не хотів нічого радити – кожен лише думав, як йому діяти, щоб на когось іншого упав гнів короля за втаєння такої важливої події.
– Залишилась хвилина, – сказав військовий міністр, застебнув ґудзики, поправив ордени, підкрутив вуса, взяв зі столу револьвер – і за хвилину вже стояв, виструнчившись, перед королем.
– Отже, війна? – тихо спитав Мацюсь.
– Так точно, ваша величність.
У Мацюся наче камінь упав з серця, бо, мушу вам сказати, і він ці десять хвилин дуже хвилювався. «А може, Фелек просто так написав? А може, це неправда? А може, він пожартував?»
Коротке