Янголи і демони. Дэн Браун
з цікавістю розглядали Ленґдона, ніби застановляючись, кого це директор удостоює такої честі.
– Мені соромно зізнатися, – спробував зав’язати розмову Ленґдон, – але я ніколи раніше не чув про ЦЕРН.
– Не дивно, – сухо відказав Колер. – Більшість американців не визнають за Європою першості в наукових дослідженнях. Для них ми просто оригінальний торговельний район – дивне уявлення, якщо зважати на національність таких людей, як Айнштайн, Галілей чи Ньютон.
Ленґдон не знав, як на це реагувати. Він витяг із кишені факс.
– Цей чоловік на фотографії – чи не могли б ви…
– Прошу вас! – Колер жестом його зупинив. – Не тут. Ми якраз до нього йдемо. – Він простягнув руку. – Дайте-но краще це мені.
Ленґдон віддав факс і пішов далі мовчки.
Колер різко звернув ліворуч і в’їхав до широкого коридору, де на стінах красувалося безліч похвальних грамот і дипломів. Відразу біля входу в очі впадала одна особливо велика бронзова табличка. Ленґдон сповільнив крок, щоб прочитати напис:
PRIX ARS ELECTRONICA
за інновацію в галузі культури в еру електроніки присуджена Тімові Бернерсу Лі та Європейському центру ядерних досліджень за винахід
ВСЕСВІТНЬОЇ ПАВУТИНИ
Ще ж треба, подумав Ленґдон, цей чоловік і справді не жартував. Ленґдон завжди думав, що всесвітню павутину винайшли в Америці. Щоправда, його знайомство з мережею обмежувалося візитами на сайт власної книжки та ще нечастими віртуальними екскурсіями в Лувр чи музей Прадо на старенькому «Макінтоші».
– Всесвітня павутина, – Колер знову закашлявся і приклав до вуст хустинку, – народилася тут як локальна мережа. Завдяки їй науковці з різних відділів змогли обмінюватися результатами щоденної праці. А світ традиційно думає, що всесвітню павутину винайшли в Америці.
– То чому ж ви не відкриєте світові очі? – поцікавився Ленґдон.
Колер байдуже знизав плечима.
– Чи варто здіймати галас через таке дрібне непорозуміння? ЦЕРН – це набагато більше, ніж глобальна комп’ютерна мережа. Наші науковці творять чудеса чи не щодня.
Ленґдон запитально подивився на Колера.
– Чудеса? – Це слово безумовно не належало до лексикону гарвардських професорів природничих наук. Чудеса вони залишали богословам.
– Чому так скептично? – здивувався Колер. – Я думав, ви займаєтеся релігійними символами. І не вірите в чудеса?
– Щодо чудес я не маю чіткої позиції, – відповів Ленґдон. Особливо щодо тих, що відбуваються в наукових лабораторіях.
– Можливо, я вжив не те слово. Я просто намагався говорити вашою мовою.
– Моєю мовою? – Ленґдонові раптом стало неприємно. – Мені шкода вас розчаровувати, сер, але я вивчаю релігійну символіку – я науковець, а не священик.
Колер різко загальмував і повернувся, його погляд пом’якшав.
– Ну звісно! Як я міг мислити так примітивно? Справді, щоб досліджувати симптоми