Паризький архітектор. Чарльз Белфор
було підписано перемир'я, Люсьєна можна було вважати офіційно переможеним і завойованим, однак він і решта офіцерів не хотіли потрапити в табір для військовополонених у Німеччині.
Дядько Альберт, рідний брат матері Люсьєна, під час Першої світової війни провів чотири роки в німецькому таборі для військовополонених і, повернувшись до Франції, провів решту життя, дуже дивно поводячись. Наприклад, він любив переслідувати, як собака, білок у лісі.
Люсьєн, як і багато інших вояків французької армії, просто зняв форму, знищив військове посвідчення й поринув у цивільне життя з підробними документами. А на той час, коли наприкінці червня вермахт дістався до гарнізону лінії Мажино, Люсьєн уже повернувся до дружини в Париж.
Те, що він побачив, було слабкою тінню великого міста. Хоча британці оголосили Париж відкритим і таким чином урятували від бомбардувань, понад мільйон людей із тримільйонного населення міста виїхали.
Люсьєн і його дружина Селеста вирішили залишитися, вірячи, що зустріч із німцями обіцяє менше небезпеки, ніж невідомість переїзду, і це рішення виявилося правильним: через мільйони французів, які тікали на південь, на дорогах утворилися затори, й багато людей зникли безвісти або померли, не витримавши тяжкого шляху. Ця масова втеча й капітуляція перед німецькими фашистами принизили Францію перед усім світом.
Люсьєн ненавидів німців усім серцем за те, що вони зробили з його країною. В день капітуляції він плакав. Та єдине, що мало для нього значення в ті дні, було те, що він і його дружина живі.
Ні, Люсьєн не був героєм і, певно, не був благодійником, одним із тих хлопців, хто захищає пригноблених. Благодійником був Мане, і то був його вибір. Ризикувати життям, щоб урятувати єврея? Батько Люсьєна розреготався б в обличчя.
Люсьєн, який виріс у Парижі, був усе своє життя оточений євреями, принаймні, побічно. Він чув, що в місті мешкає, нібито, близько двохсот тисяч євреїв, хоча ніколи не зустрічав жодного єврея в Спеціальній школі архітектури, де навчався.
Він ніколи не чув про євреїв-архітекторів. Люсьєн завжди вважав, що євреї – талановиті торгівці, тому вони займаються бізнесом і обирають такі професії, як юриспруденція і медицина, де можна заробити купу грошей. А архітектурою, як він швидко зрозумів, не варто займатися, якщо ти хочеш забагатіти.
Та Люсьєн відчував, що Мане має слушність в одному. З євреями чинять несправедливо. Німці позбавили їх навіть найнеобхіднішого – відключили телефони й конфіскували велосипеди. Це стосувалось не лише євреїв-іммігрантів із Польщі, Угорщини та Росії, що оселялися в основному в східних округах Парижа, але й тих, хто народився у Франції й не був схожим на «справжнього» єврея.
Від подібного поводження потерпали лікарі, адвокати й професори університетів – не важливо, наскільки людина була відомою та шанованою. Нобелівський лауреат Анрі Бергсон помер від пневмонії, на яку захворів, стоячи в черзі в муніципалітеті, щоб зареєструвати себе євреєм.
Але те, що відбувалося з євреями, було справою