Тридцять дев’ять сходин. Джон Бакен
де наймав квартиру. По тротуарах повз мене снували назад і вперед занурені у власні клопоти люди, теревенячи про свої справи, і я заздрив їм, тому що всі вони були чимось зайняті. Усі продавчині, клерки, денді й полісмени мали хоч якесь заняття, що підтримувало їх на життєвій ниві. Я подав півкрони вуличному жебраку, побачивши, як той позіхнув: він був такий самий нещасник. Вийшовши на Оксфорд-Серкус4, я підняв очі до весняних небес і поклявся самому собі, що коли протягом наступної доби стара добра Англія не знайде, нарешті, чим мене розважити, я куплю квиток на найближчий пароплав до Кейптауна.
Моя квартира розташовувалася на другому поверсі будинку в новому кварталі за Лангам-Плейс. У будинку були загальні парадні сходи з портьє і ліфтером при вході, але не було ані ресторану, ані інших подібних закладів, а на кожну сходову площадку виходила тільки одна квартира. Я терпіти не можу домашньої прислуги, тому за квартирою під час моєї відсутності доглядав мій знайомий, який приходив щодня перед восьмою ранку і йшов о сьомій вечора: сам я ніколи не обідав удома.
Не встиг я вставити ключ у дверний замок, як побачив поруч із собою чоловіка. Я не помітив, як він підійшов – його несподівана поява змусила мене здригнутися. Він був худорлявий, з каштановою борідкою і гострим, як буравчик, поглядом маленьких блакитних очей. Я впізнав у ньому мешканця квартири, розташованої поверхом вище: до цього ми раз або двічі обмінялися привітаннями, випадково зустрівшись на сходах.
– Можу я з вами поговорити? – запитав він.– Ви дозволите увійти?
Йому коштувало помітних зусиль придушити хвилювання в голосі, а його рука вчепилася в моє зап’ястя.
Я відчинив двері і жестом запросив його. Ледь переступивши поріг, він кинувся до задньої кімнати, що правила мені за курильню та кабінет, і відразу ж метнувся назад.
– Двері зачинені? – гарячково запитав він, сам закриваючи їх на ланцюжок.– Вибачте мою безцеремонність, але саме ви здалися мені людиною, яка зможе мене зрозуміти. Я думав про вас увесь тиждень – із тих пір, як усе полетіло під укіс. Скажіть, чи не могли б ви надати мені одну послугу?
– Я готовий вас вислухати,– сказав я.– Це все, що я можу вам обіцяти.– Мене починала дратувати недоладна поведінка цього засмиканого коротуна.
На столику поряд з ним стояв піднос із напоями. Мій відвідувач схопив одну з пляшок, налив собі віскі, додав содової, вихилив склянку в три ковтки і стукнув нею об стіл з такою силою, що скло тріснуло.
– Вибачте,– сказав він,– нерви ні к чорту. Бачите, вийшло так, що в цей самий момент мене вже немає серед живих.
Я сів у крісло і запалив люльку.
– І як воно? – запитав я його. Я був майже впевнений, що маю справу з божевільним.
На його змученому обличчі промайнула тінь усмішки.
– Я не збожеволів… Поки що. Кажу вам, сер, я спостерігав за вами і вважаю вас розважливою людиною. Крім того, я впевнений, що ви порядні і не боїтеся ризикувати. Я готовий вам
Площа в центрі Лондона, утворена перехрестям Оксфорд-стріт і Ріджент-стріт. З 1900 року – також однойменна станція Лондонського метро.