Історія світу в 10 1/2 розділах. Джулиан Барнс
був такий самий, як і на екрані: відкритий, жартівник, охоче розповідає про різні речі. Його словам хотілося вірити. Телекритики кепкували з його одягу і з того, як у нього з розстібнутої на грудях сорочки стирчить волосся, іноді єхидно коментували його слова, але вони просто заздрили, і подивилася б вона, як би хтось із цих критиків устав і спробував розповісти щось так майстерно, як Франклін. «Найскладніше – це спростити», – казав він їй, коли вони вперше обідали разом. Інший секрет телебачення, зізнавався він, – це знати, коли замовкнути й передати слово картинці: «Потрібно тримати тонкий баланс між словом і зображенням». А в думці Франклін покладав надії на свою надійну марку «Автор, ведучий і продюсер Франклін Г’юз». У мріях він, бувало, намагався зрежисувати велетенський план на римському Форумі – від арки Септимія Севера до храму Вести. Тільки от де камеру поставити – це питання.
Перший відрізок шляху на Адріатиці загалом тривав як завжди. Був і фуршет, під час якого команда придивлялася до пасажирів, а ті обережно колами ходили одні навколо одних; перша лекція Франкліна, в якій він підлещувався до аудиторії, применшував свою телевізійну славу й проголошував, що для нього становить приємну зміну обставин можливість звертатися до живих людей, а не до скляного ока та оператора, який кричить: «Волосина в об’єктиві, можна заново?» (може, цей технічний момент і не буде очевидним для всіх слухачів, але Франкліну цього й треба було: їм дозволяється снобізм щодо телебачення, але хай не вважають, що це заняття для ідіотів); потім ще одна його ж лекція з нагоди початку круїзу, так само необхідна: у ній він пояснював своїй асистентці, що головне, про що їм не слід забувати, – це добре розважитися. Звичайно, працювати йому доведеться – іноді він хоч-не-хоч має зачинитись у своїй каюті з нотатками – але загалом, на його переконання, плавання слід сприймати як двотижневий відпочинок від паскудної англійської погоди й інтриг у телецентрі. Трісія схвально кивала, хоча, як молодший дослідник, ніколи тих інтриг не бачила й не страждала від них. Розумніша дівчина зробила би зі слів Франкліна також висновок: «Але нічого серйознішого від цієї подорожі не очікуй!» Оптимістична і простодушна Трісія проінтерпретувала його слова дещо м’якше: «Будьмо обережні, не треба поспішати з очікуваннями», – що, до честі Франкліна Г’юза, він приблизно й хотів до неї донести. Він злегка закохувався по кілька разів на рік, на що інколи нарікав, але не надто переймався. Проте безсердечною людиною ведучий зовсім не був, і щойно дівчина – особливо славна дівчина – починала потребувати його більше, ніж він її, Франкліна охоплювали жахливі передчуття. У такій паніці він зазвичай пропонував одне з двох: або дівчина переїжджає до нього, або йде геть із його життя – жоден із цих варіантів, по правді, йому не подобався. Так що цю розмову на початку плавання з Дженні, Кеті чи, в цьому випадку, Трісією він заводив радше не від цинізму, а від далекоглядності, хоча коли потім усе