Життя Марлен Дітріх. Том 2. Мария Рива
не в змозі вирішити, що саме робити й куди бігти.
Я обійняла її, ніжно повернула до себе, всадовила поруч із собою і спробувала заспокоїти: нам не потрібні газети – бо у нас є книжки; у потязі є не лише вагон-ресторан, а ще й продавці носять напої і їжу по вагонах; і воду ми купимо, якщо вже нам дуже буде потрібно. Вона сама спромоглася приїхати аж з Парижа до Лозанни, забрала мене, привезла на вокзал – і все без жодної помилки, і наразі все добре: вона все зробила як слід. Тому зараз можна розслабитися: ми повернемося до Парижа без проблем.
Наче виснажена дитина, вона поклала голову мені на плече і спокійно заснула. Господи, подумалось мені, що ж із нею коїться? Я обіймала тендітну, вимучену Тамі і розмірковувала, які ж саме демони її мучать.
Ми вже під’їжджали до Ліона. Тамі підправила зачіску, вдягла капелюшок та сором’язливо посміхнулася мені в дзеркалі:
– Кошенятко, ти ж не скажеш матусі й татусеві, яка я дурепа? Вони такі добрі до мене, такі терплячі.
– Авжеж, скажу. От тільки переступлю поріг «Ланкастера» – і одразу ж поскаржуся: «Що за поїздка! Було б ще нічого, якби не ота її дурість! Скажіть тільки: чому ця жінка не може навчитися дисципліни хоча б трохи?!»
Я намагалася скопіювати матір, і в мене вийшло схоже, бо Тамі розсміялася.
Коли наше таксі під’їхало до готелю, батько вже чекав, виглядаючи нас з краєчка тротуару. Супроводивши нас до маминої величності, він зауважив:
– Матусю, ось вони – обидві живі та здорові! Дивовижно – сліпа вела сліпу!
Але мама не чула його, бо була зайнята цілуванням моїх очей.
ТІЄЇ ЗИМИ МАМА була особливо вродливою. Помивши мене, підстригши, перевдягнувши й перевзувши, вона зі сльозами на очах поцілувала мене і відбула за океан. В’їхавши до США, вона спочатку зупинилася у Нью-Йорку, щоб прикупити капелюшків, тоді закохалася в даму на ім’я Бетт, а вже потім поїхала до Голлівуда. Незадовго до цього в Америці вийшов на екрани «Лицар без обладунків» – і не мав успіху. «Янгола» було показано в перший тиждень листопада – і він також виявився провальним.
Мене поселили до маленького, дещо потертого готелю поряд із мальовничою Вандомською площею, і з вікна мого номера я могла спостерігати, як до шикарного «Ріц» навпроти прибувають гості і як вони звідти від’їжджають. Утім, робити це я могла тільки тоді, коли моя нова гувернантка дозволяла мені демонструвати таку «простонародну» цікавість.
Оселившись у «Беверлі Вілшир», мама відписала батькові:
Беверлі Вілшир
Беверлі-Гіллз, Каліфорнія
30 листопада 1937 р.
Любий мій!
Намагатимусь викладати лише факти, тому що знаю: варто мені поскаржитися — і ти починаєш надмірно турбуватися через мене.
По-перше, фільм, у якому «Парамаунт» запропонував мені роль, раніше лютого знімати не почнуть, а може статися, що цю пропозицію взагалі скасують, бо якщо платити всім акторам протягом періоду очікування для студії це виллється у надвелику суму. Можливо,