Воля Ізабелли. Ганна Гороженко
що народила вона Любомирським не хлопців. Мабуть правий був духівник фамілії, коли говорив що то все кара Божа за нелюбов її до мужа. Та покарана ж врешті не вона, Ізабелла, а Станіслав Любомирський, коронний маршалок Речі Посполитої. Це для нього справжня трагедія, що незліченні статки свої передасть не синові, а після смерті його й дружини розділять їх між зятями, чоловіками його доньок, насправді ж чудових дівчат – Юлії, Олександри, Констанції-Маргарити та Ельжбети. Але Ізабелла Любомирська – мати із холодним серцем. Не воліла вона бачити своїх дітей і спілкування з ними обмежувала, як могла. Проте так само чинили й більшість панн її стану. До того ж, і з чоловіком своїм княгиня тепер бачилась зрідка і за це була насправді дуже вдячна долі.
Ізабелла йшла коридором, в якому висіли картини та стояли погруддя відомих Любомирських. Була б її воля – очистила б цей прохід від старого мотлоху! Але ж чоловік напевно б через це безмежно лютував, а можливо, й осмілився руку підняти. Тож хай лишаються тут, пестять його самовдолену душу. В своїх покоях княгиня пройшла в дзеркальний кабінет. Тут було багато сонячного світла, що відбивалось у посрібненому склі люстер на стінах кімнати. Тож щойно княгиня увійшла, служка заходилась запинати гардини. Ізабелла заборонила це робити – най буде сонце. В кабінеті на круглому столі стояв другий сніданок – їла княгиня у Ланцуті завжди окремо. Винятки робила лише під час візитів гостей…
Ізабелла досі не торкнулась до печеної краківської каші з родзинками, хоч сиділа за столом у дзеркальному кабінеті вже півгодини. Про це її сповістив годинник, що продзеленькотів з консолі. Княгиня дивилась у залите сонцем вікно і згадувала свої 16 років. Тоді її батько в присутності усієї рідні проголосив, що обрав доньці чоловіка. Ім’я Станіслава Любомирського, звісно, вона вже чула, й була з ним знайома, той часто заходив у гості до Чарторийських. Але батьковому рішенню Ізабелла не зраділа, воно її збентежило. Все ж таки вона сподівалась, що батько вибере їй за чоловіка Станіслава… Понятовського. Ще більше того вечора була здивована мати Ізабелли – Софія, вроджена Сенявська. Ця сильна красива жінка сучасних, вільних поглядів ще довго намагалась переконати свого чоловіка змінити рішення. Та не заради доньки старалась Софія Сенявська, а заради себе. Чутки ширились Варшавою, що молодий Станіслав Любомирський був коханцем дружини князя Чарторийського. Напевне, це знав батько Ізабелли і саме тому вигадав своїй дружині таку тяжку кару. Та ще більшим покаранням став цей шлюб для його улюблениці Ізабелли. Мати не пережила сімейної драми, відцуралась доньки й обмежила з нею своє спілкування. А чоловік молодої княгині нерідко вгадував в Ізабеллі материні риси і наодинці не соромився це підкреслювати. Тож перші 10 років шлюбу здавались Ізабеллі гіршими за рабський труд на галерах. І чи можна її тепер засуджувати за небажання бачити своїх дочок? Кожна з усіх чотирьох була народжена не з любові, а лише зі страждання й родинного примусу. Ізабелла, звісно, розуміла, що завданий дітям біль у відповідь не загасить