Воля Ізабелли. Ганна Гороженко
– Август Мощинський уважно стежив за Ізабеллою. Він ловив поглядом бодай якусь її реакцію. Княгиня довго й уважно дивилась на скульптуру. Направду вона їй не сподобалась – надто темна й холодна, металева. Та видати свої емоції Ізабелла не могла, не дозволяла ввічливість.
– Ніколи подібного не бачила, – нарешті вичавила із себе княгиня й всміхнулась, повернувшись обличчям до гостя.
– Це дуже цікавий персонаж давньоримської доби – мати всіх богів. Взагалі-то коріння її культу походить з Близького Сходу. Може, навіть з дуже давніх цивілізацій. Знаєте, моя пані, давні римляни вірили, що саме Кібела гарантує безпеку й сам факт існування їхньої держави. Уявляєте – жінка гарантує державність? – Мощинський гучно зареготав. І цього разу Ізабеллу його сміх і усміхнені вуста невідомо чому дратували. Якийсь неспокій враз охопив серце. Може, надто великий контраст був між цією сонцем осяяною залою й темною постаттю великого магістра та його холодного металевого дарунку.
– Дякую вам, пане Мощинський за ваш візит і ваш дарунок. Перепрошую, але в мене є кілька нагальних справ. Я просто зараз мушу їх зробити і ніяк не можу відкласти, – Ізабелла поквапилась піти. І хоч господиня палацу наважилась порушити неписані правила гостинності, та їй від цього стало легше.
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.