Пригоди бравого вояка Швейка. Ярослав Гашек
крон дорожче.
Тим часом Швейк чекав у вартівні з пляшечкою, яка дуже зацікавила вояків. Хтось зауважив, що тією олією дуже добре було б чистити гвинтівки та багнети.
Якийсь молоденький солдатик із Чесько-Моравської височини, який ще вірив у Господа Бога, прохав про такі речі не говорити й не втягати святого таїнства в дискусію. Треба, мовляв, по-християнському не втрачати надії.
Старий запасний глянув на жовтодзьоба і сказав:
– Нема чого чекати, гарна надія на те, що тобі шрапнеллю голову відірве. Дим нам тільки в очі пускають. Одного разу приїхав до нас якийсь клерикальний депутат і почав розводитись про Божий мир, який сходить на землю, та про те, як Господь Бог, мовляв, не хоче війни й прагне, аби усі жили в злагоді й любилися, як брати. Ось тепер би глянути на того дурного віслюка. Тільки-но вибухнула війна, у всіх церквах відразу ж почали молитися за славу зброї, а про Бога говорять, немов про якогось начальника нашого генерального штабу, що цією війною керує й диригує. Я вже надивився на похорони з цього шпиталю, відрізані ноги й руки возять звідси цілими возами.
– А солдатів ховають голими, – докинув інший вояк, – а їхню форму натягають знову на живих, і так воно триває, мов у зачарованому колі.
– Доки не переможемо, – докинув Швейк.
– І така «офіцерська люлька» хоче перемогти, – озвався з кутка капрал. – Вас би на фронт, у траншеї, та гнати без перепочинку на багнети, на колючий дріт, на міномети. Байдикувати в тилу кожен зуміє, а от на фронті гинути – охочих чортма.
– Що ж, я теж гадаю, це дуже приємно, щоб тебе проштрикнули багнетом, – сказав Швейк. – Воно також непогано й дістати кулю в живіт, а найкраще, коли людину розірве граната і вона побачить, що ноги разом із животом якось від неї відділені, й це її так здивує, що вона вмре від несподіванки, перше ніж хтось устигне все їй пояснити.
Молоденький солдатик глибоко зітхнув. Йому шкода було свого молодого життя, жаль, що в таке дурне сторіччя народився для того, аби його зарізали, мов ту корову на бійні. І навіщо воно все? Інший вояк, за фахом учитель, немов прочитав його думки й зауважив:
– Деякі вчені пояснюють війну появою плям на сонці. Тільки-но з’явиться така пляма, завжди починає діятися щось страшне. Здобуття Карфагена…
– Залишіть при собі свою вченість, – перебив його капрал. – Підметіть краще підлогу, сьогодні ваша черга. Що нам до якоїсь там дурної плями на сонці? Та якби їх там було навіть двадцять, якого дідька я собі за них куплю?
– А ці плями на сонці, що не кажіть, не абищо, – устряв Швейк. – Якось вилізла така пляма, і мене того ж самого дня відгамселили в Нусле «У Банзетів». Відтоді, тільки-но я куди збирався, завжди наперед шукаю у газетах, чи не вилізла знов якась пляма. А якщо вона з’являлася, – прощавай, моя миленька, – я лишався вдома і чекав, поки воно минеться. Коли вулкан Монтань Пеле знищив цілий острів Мартініку, один професор писав у «Національній політиці», що вже давно звертав увагу читачів на велику пляму на сонці.