Останнє полювання. Жан-Кристоф Гранже
тому, що ці частини неїстівні. А головне, це табу. – Лікар знову заговорив змовницьким тоном: – Це глибинне джерело тваринного тепла, там, де зосереджена його чорна кров, його дика природа…
– У цьому випадку не підтверджено, що він їх закопав.
– Чому ж, підтверджено, звісно.
– Звідки така впевненість?
Шюллер здивовано округлив очі.
– Як це… та ж їх знайшли неподалік! Не розумію, ви що, не зв’язувалися з вашими французькими колегами?
Івана з Ньєманом перезирнулися: крюшо зіграли з ними злий жарт. Або ж геть забули їх повідомити.
Щоб не затримуватися на «внутрішніх збоях у роботі французької поліції», флікиня одразу ж мовила:
– У пірші здобичі також відрізають голову?
– Так, якщо з неї хочуть зробити трофей. Це називається «масакра».
Ньєман помітив, що Івана всміхнулася кутиком губ – цей термін здався їй доречним.
– Убивця знається на фізіології? – запитав він. – Міг би бути м’ясником? Чи хірургом?
– Достатньо просто бути мисливцем. І знати свою справу. Дам вам інший приклад: щоб витягти нутрощі, він розпиляв ребра біля грудної клітки, достоту як роблять профі в лісі, убивши здобич.
Флік подумав про Юрґена фон Ґаєрсберґа. Навіть не знаючи всіх подробиць, він міг уявити собі юність і виховання цього спадкоємця. Престижні школи, елітні види спорту, люксові канікули… Нічого, анічогісінько не віщувало йому такої смерті – смерті простого кабана.
Що намагався сказати їм убивця?
– Дякую вам, професоре, поки що це все.
– Поки що?
Ньєман ввічливо нахилив голову.
– Я маю на увазі, ми уважно прочитаємо ваш звіт, а після цього, можливо, у нас виникнуть інші запитання.
– А мої сьогоднішні свідчення? Я не маю підписати протокол?
– Сьогоднішня розмова залишиться off the record[8].
Івану пересмикнуло від цієї гротескної журналістської фразочки, але вона, певно, вловила прихований сенс: за шістсот кілометрів від Парижа, поза межами французьких кордонів вони не стануть заморочуватися з писаниною.
Ньєман намірився просуватися на нюх, не залишаючи слідів. Прочитати звіт Шюллера, складений німецькою, він не мав жодних шансів. Однак хотів залишити професора під боком як консультанта. Це був збіса досвідчений мисливець.
Та в одному флік уже був переконаний: їхній убивця – майстер піршу.
– Наступного разу, коли знатимете щось, – накинулася на нього Івана, поки вони йшли подвір’ям дослідницького центру, – було б люб’язно з вашого боку повідомити мені, перш ніж допитувати свідка.
– Заспокойся. Це був просто здогад.
– Ви прекрасно розумієте, про що я. Не люблю, коли з мене роблять дурепу.
Більше за все Івані не сподобалося перебувати в оточенні двох самців, які обговорюють тонкощі мистецтва вбивати невинних тварин.
Але вона помилялася: Ньєман не був експертом, та й узагалі мисливцем. Він лише мав деякі уявлення, отримані завдяки
Не для запису (