Аліса в Дивокраї: казки. Льюис Кэрролл
ти хочеш сказати цим? – суворо запитала Гусениця. – Розкажи про себе.
– Боюся, пані, що я не зумію розказати про себе, – мовила Аліса, – бо я перестала бути сама собою, розумієте?
– Нічого не розумію, – заперечила Гусениця.
– Боюсь, що неспроможна висловити це ясніше, – дуже ввічливо відповіла Аліса, – бо, перш за все, неспроможна зрозуміти цього сама. Стільки разів протягом одного дня змінити свій зріст – це так збиває з пантелику!
– Аж ніяк, – заперечила Гусениця.
– Ну, може, ви поки що цього не відчуваєте, – сказала Аліса, – але коли вам треба буде перетворитися на лялечку – а вам доведеться рано чи пізно, розумієте, – а потім на метелика, – гадаю, ви будете почувати себе не зовсім приємно, чи не так?
– Анітрошечки, – відповіла Гусениця.
– Можливо, ви сприймаєте це інакше, – зауважила Аліса, – але я знаю, що почуваю себе дуже неприємно.
– Ти! – з презирством промовила Гусениця. – Хто ти така?
Отже, вони знову повернулися до того, з чого починалася розмова. Алісу трохи дратувала манера Гусениці робити такі надто вже короткі зауваження, тому вона випросталася і дуже поважно заявила:
– Гадаю, спершу ви повинні сказати мені, хто ви.
– Чому? – запитала Гусениця.
Це нове запитання знову загнало Алісу в безвихідь. Оскільки вона не могла придумати ніякого підхожого мотиву, а Гусениця, здавалося, була в дуже поганому гуморі, то вона рушила геть.
– Вернись! – покликала її Гусениця. – Я маю сказати тобі щось важливе.
Це вже подавало якусь надію, тому Аліса повернулася.
– Тримай себе в руках, – сказала Гусениця.
– Це все? – запитала Аліса, щосили намагаючись стримати свій гнів.
– Ні, – відповіла Гусениця.
Аліса подумала, що все одно їй нічого більше робити, то можна почекати, може, й справді вона почує щось путяще. Кілька хвилин Гусениця мовчки попихкувала кальян, нарешті підняла руку і вийняла її з рота, а потім заговорила:
– Отже, ти вважаєш, що мінялася, так?
– Боюся, що так, пані, – сказала Аліса. – Я неспроможна пригадати того, що колись знала… І я не буваю однакових розмірів навіть десять хвилин поспіль.
– Не можеш пригадати чого саме? – допитувалася Гусениця.
– Ну, я пробувала читати вірш «Хороша перепілонько», але вийшло щось зовсім не те! – відповіла Аліса дуже сумним голосом.
– Прочитай «Ти старий, любий діду», – запропонувала Гусениця.
Аліса згорнула руки і почала:
– Ти старий, любий діду, – сказав молодик, —
І волосся у тебе вже сиве,
А стоїш вверх ногами й до цього вже звик, —
На твій вік це не дуже красиво.
– Молодим, – мовив дід, – я боявсь
неспроста,
Що це може відбитись на мізку,
Та моя голова – я вже знаю – пуста,
На