Королівський убивця. Assassin. Робин Хобб
й зручною, але тільки для однієї особи. Та невже ти сподіваєшся привести сюди Моллі й жити разом з нею? Чи, може, віриш, що король дозволить тобі покинути Оленячий замок? А якщо й так, то невже ти житимеш із дружиною, їстимеш зароблений нею хліб, а сам палець об палець не вдариш? Чи вдовольнишся тим, що вивчиш її ремесло й будеш її підмагачем?
Нарешті вона замовкла. Не сподівалася відповіді на жодне зі своїх питань, а я й не намагався відповідати. Вона знову набрала повітря й підбила підсумок:
– Ти повівся, як бездумний хлоп’як. Я знаю, що ти не мав заміру комусь нашкодити, але мусимо прослідкувати, щоб ніякої шкоди й не було. Ні для кого. А передусім для Моллі. Ти зростав серед пліток та інтриг королівського двору. Вона ні. Чи ти хочеш, щоб про неї говорили, як про твою наложницю, чи, ще гірше, про замкову повію? Довгий час Оленячий замок був суто чоловічим двором. Королева Дезайр була… королевою, але не тримала двору так, як це колись робила королева Констанс. Але тепер в Оленячому замку знову є королева. Сам виявиш, що все тут змінилося. Якщо справді сподіваєшся зробити Моллі своєю дружиною, слід уводити її до цього двору крок за кроком. Або ж вона виявиться парією серед людей із чемними мінами. Я розмовляю з тобою відверто, Фітце Чівелрі. Не хочу бути з тобою жорстокою. Але краще вже буду тепер жорстокою, ніж Моллі має бути приречена на життя серед жорстокості.
Вона говорила спокійно, не зводячи з мене очей.
Чекала, аж доки я безнадійно спитав:
– І що ж я мушу робити?
Якусь мить вона дивилася на свої руки. Тоді знову глянула мені в очі.
– Наразі нічого. Маю на увазі саме це. Я зробила Моллі однією з жінок на моїй службі. Вчу її придворних звичаїв, найкраще, як умію. Вона довела, що є здібною ученицею, а ще дуже милою вчителькою у справах зілля та готування ароматів. Я домоглася, щоб Федврен навчав її грамоти, чого вона найбільше хотіла. Але наразі це й усе. Жінки двору повинні прийняти її як одну з моїх дам, а не подругу бастарда. За певний час можеш почати з нею розмовляти. Але поки що не годиться, щоб ти бачився з нею наодинці, а навіть шукав нагоди побачитися з нею взагалі.
– Але ж я мушу порозмовляти з нею наодинці. Лише раз, недовго, а тоді обіцяю, що дотримуватимуся ваших засад. Пейшенс, вона думає, що я навмисне її ошукав. Думає, що вчорашньої ночі я був п’яним. Я мушу пояснити…
Та Пейшенс хитала головою ще до того, як я вимовив перше слово, і продовжувала це робити, доки я не закрив рота.
– Уже починалися плітки, бо вона прийшла сюди, шукаючи тебе. Так чи інакше, люди перешіптувалися. Але я припинила ці шепоти, запевнивши всіх, що Моллі прийшла до мене, бо потрапила в скруту, а її мати була колись камеристкою леді Гізер за часів двору королеви Констанс. Це правда, і тому вона мала право до мене звернутися, бо хіба ж леді Гізер не була моїм другом, коли я вперше приїхала до Оленячого замку?
– Ви знали матір Моллі? – зацікавлено спитав я.
– Насправді ні. Вона покинула двір і вийшла за свічкаря ще до того,