Справжня історія Стародавнього світу. О. Р. Мустафін
Азії – жовтувату шкіру і вузькі очі, а спекотної Африки – темну шкіру і широкі губи. Групи людей, які відрізняються одна від одної зовнішніми ознаками, називають расами. Щоправда, цей поділ є умовним. Адже груп із властивими лише їм особливими ознаками значно більше, ніж три, та й представники однієї раси часто не схожі один на одного. За тривалу історію людства представники різних рас встигли безліч разів змінити місце проживання і породичатися між собою. А головне – немає жодного сталого зв’язку між расовими відмінностями і розумовими здібностями людей, які насправді є представниками єдиного виду – гомо сапіенс.
3. Первісні релігійні вірування. Первісні люди були дуже спостережливими. Адже від знань про властивості рослин, про звички тварин, від умінь передбачати зміну погоди залежало їхнє життя. Проте зрозуміти, чому все у світі відбувається саме так, а не інакше, вони не могли. Не могли навіть пояснити, що відбувається з ними самими щодня, коли вони засинають. Уві сні вони наче мандрували – бачили знайомі, а іноді – і незнайомі краєвиди, тварин і людей. Але родичі, що в цей час не спали, казали, що насправді поснулі навіть не ворушилися. Міркуючи над цим, люди вирішили, що у них є не лише тіло, а й душа – щось, що надає їм можливість жити і мислити. Під час сну душа ніби залишає тіло і може подорожувати світом. Якщо ж людина не прокидається – вона помирає, бо душа не повертається до тіла і залишається у потойбічному світі – казковій «країні мертвих».
Оскільки іноді вві сні люди бачили померлих родичів, то прийшли до висновку, що душі пращурів існують поруч з ними, допомагають чи шкодять живим. І вирішили – щоб жити «в мирі» з душами померлих, їх варто «підгодовувати» і забезпечити «усім необхідним» для існування в потойбічному світі. Такі «дарунки» називають жертвами.
Первісні люди вірили, що душа є не лише у людей, а й у тварин, рослин, каміння, струмків і навіть у природних явищ. Або ж за кожним з них ховається якась надприродна істота, яку називали духом. Духи могли бути злими чи добрими, залежно від того, допомагали вони людині чи заважали. Щоб духи були милостивими, їм теж приносили жертви. Іноді для принесення жертв визначали особливі місця, які називають святилищами, і виготовляли зображення духів, що їх іменують ідолами. Так чи майже так виникли перші релігійні вірування.
Душа залишає тіло померлого. Зображення на єгипетському папірусі.
«Спілкуватися» з духами і душами померлих так, щоб це допомагало людині, звісно, могли не всі. Ті, у кого це виходило краще за інших – а це зазвичай були люди, які мали або певні надзвичайні здібності, або більше знань і досвіду, – ставал и жерцями, тобто «тими, хто приносить жертви». Звичайно жерці нелише спілкувалися з духами, ай турбувалися про збереження знань щодо навколишнього світу, допомагали порадами і лікували. Первісних жерців називають ще шаманами або чаклунами, адже для того, щоб привернути прихильність духів, вони виконували відомі лише їм