Події, що змінили Україну. Владислав Карнацевич
козаки знову почали прикордонну війну проти турок і татар. У 1587–1589 роках вони ходили на Очаків, Бендери, Білгород, Козлов (Евпаторію), намагалися посадити на молдавський престол свого ставленика і т. д. У відповідь на це в серпні 1589 року татари ввірвалися в Галичину і на Поділля, де нанесли величезні збитки місцевому населенню.
Татарський похід і загроза війни з турками змусили польську владу зайнятися підготовкою до оборони границі. Необхідно було якось вирішувати і козацьке питання. З одного боку, турки вимагали покарати козаків, а шляхта – припинити «вольницю». Але з другого – якщо війна, то козаки були вкрай необхідні для оборони границі. Тому в 1590 році польська влада видала декілька документів, пов'язаних з козацтвом. Серед іншого було оголошено, що у разі війни з турками буде проведений набір козацького війська – його чисельність планувалося привести до трьох тисяч. За козацьким військом визнавали право володіння Трахтемировим і Борисполем, а трьом тодішнім козацьким командирам родовитого походження надали земельні володіння.
Одним із цих командирів був Криштоф Косинський – виходець з небагатого, але достатньо родовитого підляського шляхетського роду. Очевидно, що Косинський мав великий військовий досвід, здобутий у походах, і авторитет серед козаків. Десь у кінці 1589 року Косинського примітили члени уряду і король Сигізмунд III направив його до козаків вже як свого посланця. Король розраховував на його лояльність до влади, а за умов підготовки до війни – і на його військовий досвід. Косинський брав участь у мобілізації і підготовці козацького війська до війни, а потім разом з ним знаходився на Поділлі. За свої старання він отримав від короля декілька маєтків, втім, не дуже великих.
Цілком можливо, що Криштоф Косинський так і перетворився б на звичайного землевласника, а його прізвище могло і не потрапити в історичні хроніки, коли б не дві обставини. По-перше, маєтки Косинського привласнив князь Олександр Вишневецький, який потім відразу продав або передав їх князеві Янушу Острозькому. Якщо називати речі своїми іменами – два українські магнати пограбували дрібного шляхтича, а справу заплутали так, що законним шляхом відновити справедливість було неможливо. По-друге, козаки, яких Косинський очолював на прикордонні, не отримали обіцяної плати.
Обурений шляхтич став предводителем козацьких заворушень. Настрій Косинського повністю відповідав тодішнім настроям козацтва. Воно не тільки залишилося без грошей. Уряд у котрий раз відмовився утримувати козацьке військо, хоча козаки і надалі добровільно обороняли прикордоння від татар. А відмова від утримування загрожувала і відмовою визнавати козацькі права. Тому розпуск козацького війська і відмова від виплати зароблених грошей означали для козацтва подвійний удар. Перший – фінансовий і другий, більше болісний, – соціальний, а також новий крах ілюзій щодо можливості співпраці з владою.
Унікальним джерелом для вивчення початкового етапу козацького повстання є лист Василя-Костянтина