Події, що змінили Україну. Владислав Карнацевич
повернення додому. їх вдалося умовити, тільки пообіцявши на 10 тисяч злотих більше (тепер січовикам належало 50 тисяч) і натиснувши на їх слабке місце – особливу симпатію до польського короля Владислава. Тепер козакам треба було воювати начебто не за польську корону, а особисто за честь Владислава. Запорожці ще принаймні двічі здійснювали нічні вилазки, щоб розгромити турецький табір, але кожного разу зупинялися для грабежу.
24 вересня помер Ходкевич – шановажаний і поляками, і козаками досвідчений воєначальник. Дізнавшись про це (хоча поляки і намагалися зберегти сумну подію в таємниці), султан спробував наступного дня атакувати супротивника, але безрезультатно. Тоді він почав за посередництво молдавського господаря переговори, незважаючи на які 28 вересня знов здійснив велику атаку. По свідоцтвах очевидців, це була найлютіша атака турок за весь час стояння при Хотині. Але новий керівник польського війська Станіслав Любомирський зміг відбити напад. Туркам довелося відійти з великими втратами. У цілому при Хотині вони втратили близько 80 тисяч чоловік. Але і втрати їх супротивників були значні. Переговори продовжилися, і 9 жовтня було укладено угоду. Вона в цілому зберігала за сторонами положення, в якому вони знаходилися до початку війни. При цьому значна частина договору була присвячена козакам. Поляки навідріз відмовилися карати козаків за морські і сухопутні походи проти турок, але пообіцяли, що набіги припиняться.
Козаки, незадоволені тим, що мирна угода складалася сепаратним чином, без їх участі, швидко пішли з-під Хотина, справедливо побоюючись, що наступним кроком поляків буде роззброєння своїх неспокійних союзників. До Варшави було послано чергове посольство, в якому козаки просили за службу збільшення оплати до 100 000 злотих, вільного мешкання на всій території України і, зокрема, припинення гонінь на православну віру. Ці прохання не були взяті до уваги.
Петро Сагайдачний брав особисту участь у всіх великих битвах при Хотині. В одній із них він був поранений кулею. Рана не загоювалася. Після битви гетьмана привезли до Києва, де він після довгої хвороби помер 10 квітня 1622 року.
Створення Киево-Могилянської академії
Історія Києво-Могилянської академії – це не просто історія вищого учбового закладу, виражена в датах і кількості знаменитих і не дуже випускників. Це історія боротьби українського народу за свободу думки і духу, за право думати і говорити на рідній мові і вірити в того Бога, в якого вірили предки…
У XVI столітті почався процес, який в історії був названий «окатоличенням України». Особливо старалися в цьому плані брати ордена «Суспільства Ісуса», відомі як єзуїти. На перший погляд, їх діяльність в Україні виглядала цілком корисною і навіть благородною. Вони відкривали школи і колегії, де православна молодь, що не мала до того такій можливості, могла здобувати цілком пристойну освіту. Єзуїтські колегії у той час вважалися кращими в Європі. Але метою єзуїтів було відірвати молодих українців від свого коріння, шляхом