П’ятеро рушають до Вершини контрабандистів. Энид Блайтон
й мені запросити вас із дітьми до себе. Я не знаю, скільки їх у Вас, але ми всім їм будемо раді в нашому великому домі. І П’єру, і його сестрі Мерібел буде веселіше».
Дядько Квентін з торжеством подивився на дружину.
– Отак-от! Я вважаю це запрошення надзвичайно великодушним! І вельми вчасним. Ми відправимо дітей до мого колеги.
– Квентіне, як це? Адже ми не знаємо ні його самого, ні його сім’ї! – зауважила тітка Фенні.
– Його син вчиться в одній школі з Діком і Джуліаном, а Ленуара я знаю як людину непересічну і тямущу. – Дядько Квентін мовив це таким тоном, ніби самі ці риси вичерпували всі проблеми. – Зараз йому потелефоную. Який у нього номер?
Тітка Фенні почувалася безпорадною перед раптовою рішучістю чоловіка все вирішувати самому. Йому було ніяково через те, що причиною лиха стала його забудькуватість. Наразі він хотів довести, що здатний всьому дати раду, якщо береться до роботи. Почувши, що він набирає номер, тітка Фенні насупилася. Як можна виряджати дітей казна-куди?
Дядько Квентін поклав слухавку й вийшов до дружини з урочистим виглядом, дуже задоволений собою.
– Усе залагоджено, – сказав він. – Ленуар радий, страшенно радий! Каже, йому і його дружині подобається, коли в будинку діти, а його власні діти будуть у захваті від такого товариства. Зараз знайдемо машину, і діти можуть негайно рушати.
– Але, Квентіне, ми не можемо ось так вирядити їх до незнайомих людей! Дітям це не сподобається! Не здивуюся, якщо Джорджа відмовиться їхати, – заявила його дружина.
– О, я ж забув. Їй не можна взяти із собою Тіммі, – повідомив дядько Квентін. – Здається, Ленуар не любить собак.
– Ти ж чудово розумієш, що Джорджа у такому разі не поїде! – сказала тітка Фенні. – Це нерозумно, Квентіне. Джорджа нікуди не їздить без Тіммі.
– Цього разу їй, однак, доведеться, – рішуче відрубав дядько Квентін, ладний не допустити, щоб Джорджа зруйнувала його чудові плани. – А ось і діти. Я поцікавлюсь їхньою думкою і послухаю, що вони скажуть!
Він покликав дітей до кабінету. Вони зайшли, впевнені, що зараз почують погані новини: либонь, усіх повертають до своїх шкіл!
– Пам’ятаєте того хлопця, про якого я казав учора ввечері? – розпочав дядько Квентін. – П’єр Ленуар. Ви ще його називали якимось дурним прізвиськом.
– Смоляний! – хором відповіли Дік і Джуліан.
– Атож, Смоляний. Так от, його батько дуже люб’язно запрошує вас усіх приїхати і погостювати у їхній Вершині контрабандистів, – сказав дядько Квентін.
Діти були вражені.
– Вершина контрабандистів! – уяву Діка полонила ця дивна назва. – Що означає «Вершина контрабандистів»?
– Так називається їхній будинок, – пояснив дядько Квентін. – Він дуже старий, збудований на вершині незвичайного пагорба, оточеного болотами, які залишилися від стародавнього моря. Пагорб був тоді островом, а зараз височіє як гора серед боліт. За давніх часів там процвітала контрабанда. Наскільки я чув, це незвичайна місцина.
Усе це захопило дітей.